ненько!Дощик, дощик
Аж із стріхи капотить, –
Розсердився мій миленький,
Аж ногами тупотить.
Розсердився мій миленький,
Аж ногами тупотить.
Розсердився, розгнівався
Мій милий на мене,
А як гляне – серце в’яне
І в нього, і в мене.
А як гляне – серце в’яне
І в нього, і в мене.
Даринка, тримаючись за дужу правицю Андрія, також летіла по колу разом з усіма і щасливо сміялася, раз у раз зиркаючи у бік чоловіка. До Грицька в коло повибігала малеча – і давай витанцьовувати на його манер. Люди дивилися на вихиляси дітвори, з кола танцюючих долинали підбадьорливі вигуки та сміх.
Втомившись, Грицько зробив спробу вислизнути з кола, та де там… Ярема вимагав з нього парубоцьку відступну, і довелося Тетяні Підлужній задовольнити Ярему склянкою оковитої.
Гуляки поступово полишали дворище Підлужних: малечу час було вкладати спати. Даринка з Андрієм запросили всіх до затону – посидіти біля вогнища і поспівати пісень, як колись було на вечорницях. Веселим гуртом рушили до затону і, швидко розпаливши багаття, повсідалися навколо. Кожна молода жіночка прихилилася до свого чоловіка, і Орися затягнула:
Ой чия то черешенька, чия то вишня,
Ой чия то дівчинонька на вулицю вийшла?
Ковалева черешенька, ковалева вишня
Ковалева дівчинонька на вулицю вийшла.
– Ой дівчино, дівчинонько, я ж в тобі кохався,
Щоб ти мені одказала, я й не сподівався!
Ой дівчино, дівчинонько, що ж маю робити,
Що ні тебе забути, ні без тебе жити?!
– Ой є в мене таке зілля нижче перелазу,
Як дам тобі напитися, забудеш відразу.
– Буду пити, буду пити, краплі не упущу,
Хіба тоді тя забуду, як очі заплющу.
Довго цього вечора чулися співи і долинали далеко – аж до Самарських лісів. Коли молоді люди радилися, яку далі почати пісню, то чули співи з іншого боку селища, і їхній гурт заводив нову. Гарно було на душі в Андрія і Даринки, котрим опісля повернення козака з війни не доводилося довго бути на гульках через родинні клопоти. Щастя спільної близькості відчували всі жіночки, і кожна з любов’ю притискалася до свого чоловіка, відчуваючи значимість їхньої пари в гурті.
Наспівавшись досхочу, почали прохати Ярему розповісти про їхній торішній похід з військом Богдана. Ярема розповідав майже без вигадок, а якщо було непереливки козакам, то говорив, що Андрій у той час був в іншому місці, і Даринка полегшено зітхала та торкалася устами руки чоловіка, що надійно обіймала її за плечі.
Розходилися пізно – під тьохкання соловейків, тріскотіння цвіркунів та різноголосся інших істот, що влаштовували свої співки людям у відповідь.
Вранішній суботній день приніс у родину Підлужних цілу низку передвесільних турбот та клопотів. Грицько навісив Яремі на шию торбу з калачами, і вони удосвіта мотнулись по сусідах та рідні – запрошувати до садиби Підлужних на весілля,
