style="font-size:15px;"> Пані почала приходити до тями, а за нею і її служка, як здогадався Іван. Служка зараз же кинулась до своєї пані і повела її до коляси. Іван зрозумів, що тут він поки що не потрібний, і заспішив на галявину дізнатися про стан того пана, що в нього палили з пістоля. Піднявши його з землі, побачив, що пан уже віддав Богу душу і, зваливши важке тіло на спину, заспішив до шляху. З розчинених дверцят карети виглядала служка і, коли побачила, що Іван несе закривавлене тіло пана, злякано заховалася всередину. Поклавши ношу побіля карети, Іван швидко оглянув коней, які при наближенні до них схвильовано косили на нього очима. Упряж була непошкодженою, і, повернувшись у кущі, Іван забрав свого Багряного та прив’язав позаду карети. Заглянув усередину карети і, побачивши, що пані все ще не при собі, запитав служку, яка перелякано дивилась на нього:
– Куди єхац?
Та махнула невизначено рукою, не проронивши ані слова. Поклавши тіло пана позад місця візничого, Іван, взявши віжки, вйокнув на коней, і вони зрушили з місця. І вчасно. Збоку почулися тупіт коней та погрозливі крики. На шлях навперейми вискочило декілька вершників з пістолями в руках. Зрозумівши, що спасіння тільки у скорій втечі, Іван піддав батогом по крупах коней, і вони понеслися, набираючи швидкість.
Декілька вершників, що вискочили на шлях, побачили, що на них щодуху несеться карета під чотирма кіньми, і звернули зі шляху. Та серед них виявився і відчайдух, який спрямував свого коня навстріч, та віжки тримав не звичайний візничий – і Іван, піднявшись на ногах, без промаху «всадив» кулю в цього сміливця. Кінь забитого, відчувши себе вільним від свого володаря, звернув убік, і карета пронеслася повз нього. Позаду почулися постріли та перелякане іржання коня.
Іван поглянув назад і побачив, що переслідувачі зупинились, а Багряний слухняно чвалає за каретою. Попереду замигтіли будиночки, і незабаром карета вкотилася в якесь містечко. Натягнувши віжки, Іван зупинився на майдані побіля невеликого костьолу. Зістрибнувши з підніжки, примотав віжки до стовпа, який і стояв тут для того, щоб прив’язувати до нього вози та карети. Широко відчинив дверцята карети і, побачивши, що обидві пані вже отямилися, мовив, роблячи рукою запрошення:
– Проше, панночки, на вільне повітря!..
Служка простягнула руку до Івана, і він допоміг їй зійти сходинками на землю, а тоді вони вдвох, ставши з боків побіля дверцят, допомогли зійти вниз блідій, немов полотно, пані. Вона роззирнулась навкруг і з якоюсь пересторогою запитала:
– Мій Бронко докад подетіся од мене?
Служка стояла, понуро опустивши голову, а Іван зрозумів, що доведеться йому говорити правду про її чоловіка. Він узяв її під руку і, підвівши до місця візничого та вантажу, кивнувши головою в бік покійника, відійшов назад. Зрозумівши, що її Бронек лежить мертвий, вона заголосила з невимовною тугою за любим
