дочко, дочко! що ж мнi начати,Де ж люб’язного зятя достати?
По старостi моїй живу через силу,
Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.
Ой дочко, дочко… и проч.
Тебе ж без приюту, молоду дитину,
На кого оставлю, бiдну сиротину?
Ой дочко, дочко… и проч.
Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. (Плачет.)
Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.
Терпилиха. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови – i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?
(Уходит.)
Наталка (одна). Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж – для покою матерi треба все перенести. Скреплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садится за работу.)
Наталка, Терпилиха и выборный.
Выборный. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?
Наталка. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.
Терпилиха. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.
Выборный. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мáла, хто вас обороняв би.
Терпилиха. Я сього тiлько i хочу, так що ж…
Выборный. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?…
Терпилиха. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: «Не хочу та й не хочу!»
Выборный. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.
Наталка. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.
Терпилиха. От так все вона – приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.
Выборный. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.
Наталка. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?
Выборный. Правда, замуж вийти – не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.
Терпилиха.
