Вересові меди. Надія Гуменюк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Вересові меди - Надія Гуменюк страница 11
Село після того майже місяць переховувалося у лісі. Повернулося, коли військо вже далеко відкотилося. Казали тоді, що Мокрина пригостила вояків якимось особливим вересовим медом. Що вона додала у нього, крім квітів, – так і залишилося таємницею.
– Вже й півні поснідали, а наша красна дівойка досі з подушкою обнімається! А людські діти ондечки бульбу копають! Бо в тіятрах до самого досвітку не сидять! Бо на гульки не ходять, коли на полі стіко роботи!
Півні ще й лапи не обросили і дзьоби не намочили – он тільки-тільки злітають із сідала і розправляють крила перед своїми розкудкудаканими курячими гаремами. І на городах такої ранньої пори – ні лялечки. Але Дана мовчить. Спробуй запереч – тоді вже маму до полудня не зупинити. Хай уже насабаниться[13], хай відведе свою душеньку.
У школі вчора виставу показувати не дозволили – солтис заборонив, сказав, то польська школа, а п’єса мужицька. Люди запротестували, збиралися послати делегацію до пана Косінського, просити, щоб на солтиса вплинув. Але солтис тільки хмикнув: ідіть-ідіть, і від пана те саме почуєте, що й від мене. Думаєте, я з ним не радився? Сам придумав – сам сказав? Хочете дивитися свою виставу – шукайте собі якесь подвір’я. А то доходитеся до того, що ваш театр зовсім видворять із села. Делегати почухали потилиці та й махнули руками.
Дана здивувалася: ніби ж і не вредний Януш Косінський. Зовсім не такий, як, скажімо, пан Варгіцький у Підлісному. Той завше приндиться, каверзує, а часом як з ланцюга зривається – репетує, аж ногами тупає. Торік людям за роботу не заплатив. Гнулися, гнулися на нього селяни, і в маєтку, і на полі, а він в кінці ще й винними їх зробив. Сказав, що їхні свині його поле перерили і бульби на кілька лантухів зжерли. А це ж збитки, і хтось же за них платити має. От і вважайте, хлопи, що відробили панові за своїх дурних голодних свиней. Скільки не доказували йому, що то дикі вепри з лісу занадилися, що й на людських городах від них спасу немає, бо розплодилося тої звірини так багато, що доведеться біля села сторожів ставити, а в лісі відстріл робити. Але з Варгіцького – як з гуски вода. Де ж би, щоб його пропало!
Ні, Януш Косінський не такий. Він спокійний, розважливий, бібліотеку велику має. Якось Дана з мамою ходила на роботу до панського маєтку, то пан навіть сам розказував їм, як трускавки вирощувати і як збирати. Для села ті трускавки – дивовижа. У лісі вони ростуть дрібненькі, і за малину, і за ведмеді[14] менші. А тут такі кругляки, що кілька ягід з’їси – і вже ситий. А ще тоді пан дозволив Дані взяти в його бібліотеці книжку. Спочатку здивувався трохи, що мужицька цурка[15] любить читати. А тоді аж заусміхався до неї – то добре, бардзо[16] добре, от він свого Михалка ніяк не може змусити читати, хоч той і гімназію в Холмі закінчив.
Щоправда, всі книжки у панській бібліотеці тільки польською мовою, але ж польською Дана і в школі вчилася. Спочатку у
13
Сабаніти – доброзичливо сварити (діалектизм).
14
Ведмеді – ягоди ожини (діалектизм).
15
Цурка – дочка (з польської).
16
Бардзо – дуже (з польської).