стого обруча з якимись малюнками на ньому. Ліва рука від плеча до ліктя була вкрита татуюванням, що нагадує різнокольорові квіти, що злилися в одне ціле. А від лівого плеча до центру грудей йшло татуювання у вигляді тонкої тріщини по обидва боки від якої були безформні, темні тату-плями. Вона одягалася дуже екстравагантно: чорний топ, який підкреслював її груди, і яскраві штани з купою ременів, що звисали з обох боків. На ногах у неї були яскраво-рожеві кеди, що виділялися на тлі решти одягу.
– Знаєте, хто такий Арлекін? Роль Арлекіна служити. Він нікчема без поводиря, і всім глибоко насрати на те, хто ми насправді. Я завжди була слухняною дівчинкою. Робила все, що хотів Томас, а він давав усе, чого хочу я.
Але тепер усе змінилося. Ми з Томасом порвали. Я більше не хочу бути його рабинею та іграшкою. Я хочу стати незалежною жінкою у Детройті. Хочу сама приймати рішення, обрати свій шлях, знайти в собі божевільну богиню!
Я знаю, що це буде не легко. Детройт – небезпечне місто, сповнене злочинності та насильства. Але мене не налякати. Я сильна та розумна дівчина. У мене є цілі та мрії, а не бажання бути Арлекіном.
Але коли обрізала кінці з Томасом, раптом дізнаюся, що купа народу хоче моєї смерті. Таке мені зовсім не подобається. Адже статус улюбленого сексу Томаса, робив мене недоторканною, я творила що завгодно, ніхто навіть пальцем тронути мене не смів, адже всі знали, що я під ним, а це вже загрожує побаченням з гробом, і новою пропискою, двома метрами під землею.
Однак настав час показати їм, що вони мають боятися мене.
Так Так! Боятися! Тому що я більше не та слабка дівчинка, яку він використав. Тепер я маю можливість помститися за всі його вчинки.
То що чуєте? Ви повинні мене боятися! Чи не Томаса! Мене! Бо я Стейсі, бляха, Адлер! Народжена прекрасною, народжена поганою, і трохи божевільною! І це мій шлях становлення незалежною жінкою!
***
– А ти можеш трахнути будь-якого чувака в цьому клубі? – спитала дівчина, що сиділа поруч із Стейсі за баром.
– Я не кожному даю! – відповіла Адлер. – Чоловіки в ряд встають щоб трахати мене, але я не іграшка для них, не так щоб потрахатись на одну ніч. Мене треба заслужити.
– Та в тебе проблеми з башкою, корона не тисне? – відповіла дівчина, що сиділа в барі. Стейсі недовго думала, взяла пляшку з бару, посміхнулася, і з розмаху вдарила свою співрозмовницю по голові. Натовп відразу ж осудливо подивився на екстравагантну дівчину.
– Все під контролем! – втрутився Бармен. – Міс Адлер, ця жінка вам заважала?
– Вона сказала, що маю проблеми з головою, – дівчина повела плечима. А по залі поповзли чутки: Це ж баба Томаса. Це вона. Стейсі Адлер… дівчина була зіркою.
Незважаючи на зірковий статус, вона з радістю взяла участь у чемпіонаті з літрболу із зеленою горілкою.
– Пий! ПИЙ! ПИЙ! ПИЙ! – кричали люди збоку. Стейсі випила шість порцій горілки. І в пориві пішла веселитися, сексуально кружляти на пілоні під запальну музику.
Однак за кілька хвилин запального танцю, міс Адлер відчула дивні пориви у животі. Зстрибнувши з жердини, дівчина, прикриваючи рота, штовхалася серед людей, як тільки вона побачила хлопця в кофті з капюшоном. «Зійде» – подумала Стейсі, трохи відтягла капюшон, як її знудило в нього.
Витерши рота, Стейсі повернулася до хлопця і стала перед ним.
– Ти такий крутий у цій кофті, – голос дівчини став дуже бархатистим і заманливим, – може це через каптур?
– Якщо сама Стейсі Адлер просить, то одягну, – дівчина відійшла в бік, а хлопець натягнув капюшон, як зараз вміст шлунка фатальної дівчини вилився на голову хлопцеві і за кофту, а вона засміялася.
– Ну ти мудодзвін! Бармен! Мені коктейлі!
З бару леді вийшла з тацею бухла, попиваючи відразу з багатьох трубочок. На вулиці дівчину осяяла супер ідея: «Та це ж шалено крута ідея!» адже вона побачила машину.
– Гей? – чоловік з радістю відкрив віконце, щоб побачити ближче незнайомку, яка покусувала губи, і практично залізла у вікно грудьми.
– Скільки? – обличчя дівчини змінилося, її прийняли за повію.
– Іди поцілую… – незнайомка ласкаво приваблювала водія, тільки він потягнувся до губ, Стейсі потягнулася до пояса, і різким, але елегантним рухом дістала керамбіт, всадивши його в шию незнайомцю. – Я Стейсі, бляха, Адлер! – відкинувши тіло на сусіднє крісло, власниця керамбіта сіла за кермо та поїхала до міської ратуші.
«Гівнюк» – подумала Стейсі, діставшись ратуші. До її ж успіху в машині було кілька балончиків фарби, серед них була рожева. Удачлива красуня забрала фарбу, залишила машину на потрібній позиції,
