style="font-size:15px;"> – Мені краще самому! – відповів я гордо.
– А ти знаєш, яка розумна Оля! – захоплено говорив Ванько. – Лузає задачки, тільки лушпиння летить! Раз-раз і нема!
– Ну й нехай собі лузає! І що ви причепилися до мене із своею Олькою?! Подумаєш – Олька!
– Ну, не хочеш, то й не треба, – розсердився врешті-решт мій товариш. – Проживемо й без тебе!
– І живіть…
Ванько пішов, а я довго никав подвір'ям, не знаючи, куди себе приткнути. Відчував себе самотнім, усіма зрадженим дуже нещасним.
Іще уявляв себе запорожцем.
Саме захопився Гоголем, особливо «Тарасом Бульбою». До пізньої ночі сидів над книжкою, неспроможний одірватись від сторінок, що дихали повним суворої романтики життям запорозьких козаків.
Пишучи свого «Тараса…», Гоголь і не підозрював, у яку халепу я вскочу через нього. На уроці математики, коли я, приловчившись, поклав на коліна під партою книжку та перенісся у Січ, наді мною нависла грізна тінь Павла Степановича:
– Чим це ти так захопився?
Застуканий зненацька, я хотів був сховати книжку, але вимоглива рука вчителя вже тягнулась до мене:
– Дай сюди!
Павло Степанович узяв книжку до рук, подивився на обкладинку, погортав сторінки.
– Хороша повість, – схвалив він мій смак. – Але це не значить, що її треба читати під час уроку… Повтори те, що я щойно пояснював!
Я мовчав. Жодної думки не міг видобути із своєї голови, запамороченої запорозьким життям. Жодного слова.
Ох, Гоголь, Гоголь! Микола Васильович! До чого ти звів найпалкішого свого шанувальника! І тебе не мучить совість, великий письменнику, коли ти бачиш нещасну, похилену постать, з опущеною головою, з жалісним «брехунцем» на худій потилиці?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
