Левко підніме голову й побачить, що Сатомі пише Ґрему, Сьома штовхнув смартфон американця подалі від центру стола. Мулат схопив його і, побачивши, від кого прийшла смс, засяяв. Загальмовану відчуженість, із якою він секунду назад стежив за подіями в барі, наче вітром здуло. Стиснувши смартфон у руці, американець підвівся і рушив до виходу.
Семен скосив око на Левка. Українець, нічого не підозрюючи, відірвався від iPad:
– Куди це він?
– По телефону поговорити.
– А… Дивись, – Левко крутнув планшет до росіянина, – це Яшчілан. Майянський центр на річці Усумансінта, у справжніх джунглях. Це не задрипана Чичен-Іца,[44] де фотку слід вважати вдалою, якщо на ній менше півсотні задниць і голів. На Яшчілан водять тури по сім-десять чоловік, туди треба на човні добиратися…
Сьома позирав на товариша і не чув його. Він думав про те, чи мусить розповісти, що у америкоса і японки завертівся роман. Як друг, мусив би давно. Але, передбачаючи реакцію Левка, хлопець стримував себе. Лео майже напевно розсердиться на Ґрема і зачаїть образу на нього, Семена, оскільки він не сказав про Сатомі раніше. В цьому випадку про великі мандри можна забути. А забувати не хотілося, оскільки за півроку вони роз’їдуться хто куди і не факт, що коли-небудь побачаться.
Ґрем повернувся швидко.
– Лео, Семе, вибачайте, мені треба їхати.
– Куди? – не бажаючи розставатись із iPad, скорчив невдоволену міну українець.
– Маю справи.
– Які справи у п’ятницю ввечері? – звів брови Левко.
– То довга історія, вам буде нецікаво. – Ґрем підморгнув товаришам.
Семен похитав головою, дивлячись кудись під стіл.
Забравши планшет, американець (сяючи, наче щойно відлитий срібний долар) вийшов з бару.
– От і поговорили, – насупився Левко. – Як з ними можна про щось домовлятись? Ми навіть у бар організовано вибратись не можемо, що вже казати про Мексику чи Кенію.
Сьома мовчки цмулив пиво з бокалу.
V
16 березня 2012 року, 19:50 (UTC+1)
«Wirstro…ms Irish Pub»
Гамла-стан, Стокгольм
– Ґуннар Іверс.
Представившися, старий всівся на стілець напроти хлопців, поклав перед собою папку для паперів і поставив келих. Він провів у «Wirströms» півдня і до вечора встиг пристойно набратися (що було необхідно, інакше старий не зміг би почати розмову).
Левко і Семен здивовано перезирнулися.
– Лео, – першим відреагував українець, сторожко обдивляючись чоловіка.
– Симеон, – після паузи відповів росіянин. – Ми знайомі?
– Уже так. – Швед усміхнувся, стараючися придушувати істинні почуття. Вдавалось погано. Дивлячись на нього, Левко усвідомив, що посмішка роблена. Коли він зазирав в обличчя Ґуннара, складалося враження, наче розглядав глибоку чорну яму, замасковану нарубаним гіллям. – Чув, ви радилися про те, куди поїхати
Чичен-Іца – політичний і культурний центр майя на півночі півострова Юкатан (Мексика). Одні з найвідоміших і найбільш упізнаваних майянських руїн у світі.
