поспостерігати за птахами. Приблизно через двісті шістдесят кілометрів від Пуерто-Мальдонадо із заходу в Ріо-де-лас-П’єдрас вливається безіменна притока. Точну відстань назвати не можу, та це й не важливо – Такуатіману після кожного сезону дощів міняє русло, – зате я маю глобальні координати місця, де зливаються річки. Я записав їх ось тут. – Палець перемістився навскоси по аркушу.
– Піднявшись іще на тридцять кілометрів по безіменній притоці, справа від себе ви побачите скелю, схожу на голову папуги, – Parrot’s Head Cliff.[48] Якщо не переплутаєте притоку, то пропустити Голову Папуги практично неможливо. Цей бескид позначує місце висадки. – Що більше Ґуннар говорив, то сильніше хвилювався. Кілька разів він поглянув на вхідні двері майстерні, наче боявся, що крізь них хтось увірветься і не дасть йому завершити. – На півдні від місця висадки сельва ховає два невеликі озера – Аппер-Вінкер-Лейк[49] (так називається північне) і Лоуер-Вінкер-Лейк (південне). Аппер-Вінкер-Лейк лежить на п’ять кілометрів південніше від Голови Папуги, а Лоуер-Вінкер-Лейк – ще на три кілометри далі на південь. Коли досягнете Лоуер-Вінкер-Лейк,[50] на північно-західному березі знайдете покинуту кам’яну дорогу, яка вкрай схожа на древні тракти інків і тягнеться на захід крізь нетрі. – Попри всі зусилля старий не міг приховати тривогу. – Цей шлях веде до Паїтіті.
Від напруження на лобі Ґуннара виступив піт. Пивний віддих залишився, але алкоголь вивітрився з голови старого. Українець м’яв пальцями мочку правого вуха і міркував, на дідька божевільному вигадувати настільки досконало продуману історію. Розповідаючи, старий швед жодного разу не запнувся.
– А це що таке? – спитав Сьома, показавши пальцем на мапу (але не торкнувшись).
– Це Skull’s Crevice, Розколина Черепів, один із орієнтирів. Кам’яна дорога оминає її з півдня, а від Розколини Паїтіті відділяють два денні переходи. – Кілька великих крапель збігли по скронях. Ґуннар узяв карту зі столу, згорнув її і тихо (майже благально) промовив: – Візьміть… це вам.
Семен не поворухнувся.
Лео підняв брови:
– Для чого?
– Подумайте про мою історію на дозвіллі. Подумайте… – Ґуннар намагався знайти аргументи, які могли б схилити хлопців на його бік, але в голову лізли самі банальності. – Подумайте, чи хочете ви справжньої пригоди.
Левко затих, намагаючися зібрати докупи все, що він почув і побачив за останні дві години. Історія виходила заманливою. Аж надто заманливою, чорт забирай. І саме в цьому крилася проблема. Левко здогадувався, що Ґуннар збрехав, говорячи, що випадково натрапив на Паїтіті. У той момент хлопець ще не уявляв, що таке Мадре-де-Діос, але без того розумів, що людина не може просто так опинитися серед джунглів, щоб випадково щось там знайти. Карти, фотографії, логічність суджень, обізнаність із географією Південно-Східного Перу – все доводило, що старий цілеспрямовано шукав Паїтіті. Безсумнівно,
Кліф Голова Папуги (
Аппер-Вінкер-Лейк (англ.
Лоуер-Вінкер-Лейк (англ.
