не помітив він?).
– Кажи.
– До скелі Голова Папуги ми добиратимемось на моторному човні, який орендуємо в Пуерто-Мальдонадо…
– Так.
– А як ми повертатимемось?
– Не зрозумів. – Голова росіянина була заморочена деталями розрахунку необхідної кількості провіанту, а також тим, яку його частину доведеться тягти на собі зі Швеції, а що можна купити в Пуерто-Мальдонадо, і він не помічав очевидних речей.
– От знайшли ми Паїтіті…
– Припустимо.
– Вийшли з джунглів, причвалали назад до кліфу, і… що тоді? Перед нами три сотні кілометрів непролазних лісів, а човен давно відплив – нас же не чекатимуть три тижні.
– Хм… – Зухвало піднята брова опустилася, хлопець став терти її пальцем.
– Ага, друже. Які варіанти?
– Можна купити супутниковий телефон і викликати когось із Пуерто-Мальдонадо, коли повернемося з нетрищ. – Іще не договоривши, Семен втямив, що ідея паскудна. Ніхто не чекатиме їхнього дзвінка, зв’язок може щезнути, сяде батарея за той час, що вони будуть у сельві, тощо. – Або… ми можемо домовитись на конкретну дату, щоби човняр повернувся і забрав нас.
Левко заперечно замотав головою:
– Е, ні. А якщо чувак роздумає плисти, бо, скажімо, перебере напередодні? Або – не приведи, Господи – хтось із нас травмується чи захворіє задовго до обговореної дати, що тоді? Кукурікати від розпачу біля Голови Папуги?
– Маєш рацію. – Росіянин взявся терти обидві брови відразу. – Я щось придумаю.
XV
6 квітня 2012 року, 06:09 (UTC+1)
Вілла Бенгта
– Лео, вставай! – Сьома ввалився в кімнату до Левка і безцеремонно стягнув з нього ковдру.
– У… – Лео відвернувся до стіни і згорнувся калачиком, намагаючись таким чином протидіяти агресивному вторгненню.
Росіянин сів на край ліжка, поставив нетбук на ноги і смикнув товариша за ногу.
– Давай, давай, нема чого відлежуватись.
Українець поліз рукою під подушку і витягнув мобілку. Подивившись на час, він ледь не загарчав:
– Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.
– Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати.
Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.
– Показуй бігом, – став терти очі.
– Дивись! – Сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.
На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матрацу «INTEX».
– Ну і? – почухав розкошлану голову Левко. – Це надувний матрац.
Сьома злегка наморщив ніс, засвідчивши, що йому не подобається формулювання.
– Не зовсім.
– Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?
