Байки. Леонід Глібов

      Ну, як же ти там поживаєш?

      – Нащо питать! Либонь, не знаєш

      Собачого життя мого? —

      Сказав Бровко. – Далеко до твого…

      Живу собі, бо треба жити;

      Двір стережу і день і ніч;

      Всього доводиться терпіти,

      Не так, як ти, панич;

      Та ще к тому і їжа препогана,

      Хлиснеш помий, коли дадуть,

      А як невлад загавкаєш на пана,

      То ще й під боки натовчуть.

      – Жаль! – каже Цуцик. – Що ж робити!

      Буває всяк, —

      Обуха батогом не перебити;

      А от мені – хоч і довіку б так…

      Живу у горницях, на килимах качаюсь,

      Жартуючи на сміх;

      Частенько з панночками граюсь

      І лащуся до них;

      І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,