v>Iз смертi – ад; тлить душу глад.
О люта смерть та!
Блажен, о блажен, хто з перших пелен
Себе присвятив Христовi,
День-нiч в його мислить словi,
Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,
До того звик, до цього навик —
Це жереб святий!
Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!
В гopi й бiдi не скучить,
Hi меч, нi вогонь не розлучить —
Все сладiсть розводить, на серце не сходить,
Хiба тому, знати кому
Скус далось дорогий.
Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!
Мав початки дати швидко
Лiт моїх, а дав послiдки,
Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрiсть;
На смерть марнотi i злому в життi
Живу тобi, мiй свiт!
Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,
Ти в менi – в тобi вселюся
I солодкого нап'юся,
3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,
Сонце зайде, сонце зiйде —
Це вiк злотих лiт!
Пісня 2-га
Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небi» [2].
Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!
Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,
Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,
Країна де вабна, де неприступний є свiт.
Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!
Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!
Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря,
Ангелiв рiд встає – вид його священний зрять.
Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий,
Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!
Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть
И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.
А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,
Вона лише небесним смуток хоче наситить,
Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,
До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.
Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.
Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.
Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,
Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах.
Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,
Ти там обновиш радiсть, як орел, пiдеш у вись.
О триблаженна стать! А найбiльше словеса!
Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.
Пісня 3-тя
Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7].
Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвiли й солов'їв навели.
Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!
Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.
В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!
Душа моя процвiл, радостi менi дала.
Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.
Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.
Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,
I весною все пахтить, – листя тут не облетить.
Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,
А невиннiсть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.
Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,
Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.
Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,
В менi вбий усякий гpix – це є ключ моїх yтix!
Пісня 4-та
Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм» [8]. «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» [9].
Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,
Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,
Станьте з хором, всiм собором,
Веселиъся, адже з нами Бог!
Це час наближається! Це син посилається!
Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилає сина.
День приходить – Дiва родить.
Веселiться, адже з нами Бог!
Звiщений пророками, отчими
Євагегелiє вiд Матвiя, XVI – 19.
Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв єврейского народу; за Бiблiєю, Бог дав йому славу, якої нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраїля та Богом Якова. З Якова колiна, вважається, вийшов Iсус Христос.
Сiлоамськi води – джерело, що витiкає iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.
Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.
Буття, I -11.
Книга пророка Iсаї, LXVI – 14.
Вихiд, XV – 10.
Перше послання апостола Iвана, IV – 9.
