подбав, бо так готувався до цієї зустрічі. І хоч віддав Ірі всі гроші, що їх збирав на костюм, зате його дівчина ні в чому собі не відмовлятиме. Він задоволений, бо бачить, як повеселіла Іра.
У розмовах та спогадах день промайнув дуже швидко. Десь між новинами Ірина прохопилася, що мама нашила ціле придане для маленької дитини.
– У мами буде дитина? – не зрозумів хлопець.
Хазяйка квартири пообіцяла, що завтра піде до знайомих, віддавши йому ключа від квартири.
Готуючись до сну, Діма помітив, як тривожиться Ірина, й заспокоїв її:
– Я засну в кріслі, а ти відпочивай з дороги. Мені рано треба бути в частині.
Назавтра, повертаючись увечері, Дмитро простував вулицею й радів. Адже на нього чекає його дівчина. Проте, зайшовши в дім, він побачив на столі записку: «Сьогодні ночуватиму в родичів».
На другу ніч він теж не дочекався Ірини: вона ходила до театру, а після вистави вже пізно було їхати так далеко на квартиру.
Останньої ночі не зміг приїхати Діма.
Між ними не було нічого, крім ніжності. Він відчував, що Іра з ним якась насторожена. Здавалося, ніби вона весь час порівнювала його з кимось і подумки щось вирішувала.
А сідаючи в поїзд, вона прошепотіла йому вдячно:
– Спасибі тобі.
– За що? Що залишив право вибору?
І знову ніжне листування.
1953 року помирає Сталін. У військовій частині чергувати треба щодоби. Для цього з усіх підрозділів призначають здібних сержантів. Перед самісіньким закінченням одного з чергувань Дмитра викликав начальник штабу.
– Тобі доведеться чергувати ще одну добу.
– Як? Я щойно чергував, здаю зміну.
– Не знаю. Іди до командира полку.
Командир полку – колишній бойовий генерал, розжалуваний у полковники, – був малослівний. Він жив через вулицю від частини, та вже кілька днів був на службі. Мабуть, друзі з Москви попередили, що не можна вдома ночувати: Берія порядки наводить.
– Тобі доведеться чергувати й цю добу. Сержанте, попереджаю, все виконуй за Статутом і тільки за Статутом. Зрозумів? Іди.
Дмитро повернувся на чергування. І посипалися питання:
– Це що? Немилість?
– Ні. Наказ командування.
О першій годині ночі дзвінок із КПП до караульного приміщення, де спав Дмитро.
– Товаришу сержанте, вас викликає майор.
– Який майор?
– Кадебіст. Хотів пройти, але ми сказали, щоб ближче ніж на п’ять метрів не підступав, бо стрілятимемо.
Дмитро вийшов на КПП. Поруч нього стояли солдати з автоматами, а навпроти – майор. Старшина-кадебіст і водій чекали в машині.
– Мені потрібен командир полку. Хто черговий частини?
– Я. Командира в частині нема.
– Його
