добирав собі групу. Друзі порадили йому взяти Дмитра: мовляв, працює, як віл, за всіх, не підведе.
Коли Кандибін знайшов Дмитра й запропонував йому роботу, той його ошелешив:
– Мене звільняють.
– Хто?
– Начальник виробництва.
– Отакої!
– Я відмовився їхати у відрядження до Ленінграда з новою картиною.
– Чому?
Дмитро вперто мовчав. Як передати словами ту співбесіду з керівництвом знімальної групи, де в інтонації було трохи зверхньої байдужості, підкресленої неповаги, бажання прискіпатися до новачка, який відразу з першої своєї картини здобув такий авторитет? До того ж він один серед них мав вищу спеціальну освіту. Дмитро розумів, що ту поведінку керівництва спричинив страх перед сильним конкурентом, проте тамувати кривду не хоче. Не може. Він знає, що за відмову після першої картини його можуть звільнити. Хай звільняють!
Кандибін узяв Дмитра й повів до заступника директора кіностудії. Той здивувався:
– Звільняти людину з вищою освітою?.. Я вірю у вас, товаришу Бондарчуку.
І наказав зарахувати Дмитра до штату кіностудії.
Нова картина закарбувалася в пам’ять зустріччю з актрисою, яка була втіленням ніжності та краси. Вона ніби випромінювала чарівність і ласку. Коли на роль головної героїні добирали актрису, з комітету сипалося безліч пропозицій: кожний хотів протягти свою протеже. Над картиною працювали два режисери. Один казав:
– Знімаймо, кого пропонують.
Другий заперечував йому:
– Ні, треба щось придумати.
– І що ж?
Тоді Дмитро обережно запропонував обом:
– Запросіть відому актрису – отоді всі протеже й відпадуть. Наприклад, Артмане, або когось іншого.
– Чудова ідея! Дай їй телеграму. Може, погодиться.
І вона дала свою згоду.
Зустрічати відому актрису доручили Дмитрові.
– Чому я?
– Дімочко, директорові видніше.
Дмитро поїхав на вокзал, а зустрівши, дивився на неї, як на богиню, й чудувався з того, що бувають такі жінки. Вона ласкаво щось говорила Дмитрові, дякувала за увагу й турботу, а він ще довго відчував себе в полоні тої незвабливої жіночності, яку випромінювала актриса.
Коли група прибула до Прибалтики, то Артмане найперше поцікавилася:
– А де той молодик, що зустрічав мене в Києві?
Основні зйомки фільму відбувалися в Інкермані, а коли вони закінчилися, група повернулася до Києва. І Дмитро залишився там зі знімальною групою комбінаторів.
– Таке вигадали – у Києві знімати! Де ці ракети знімати? Завтра поїдемо до Білої Церкви, – вирішує Дмитро.
