Слово о полку Ігоревім. Автор Неизвестный

      Зачнемо ж ми, браття,

      Від старого Володимира

      До Ігоря сьогоденного.

      Ігор сей, славен князь,

      Міццю розуму оперезав,

      Мужністю сердечною нагострив,

      Ратного духу виповнився

      Та й повів полки свої хоробрі

      На землю Половецьку,

      За землю Руську.

      О Бояне, солов’ю наш давній!

      Тобі б сей похід ощебетати,

      По дереву мислі пурхаючи,

      Розумом ширяючи під хмарами,

      Давню славу звиваючи з новою,

      Летючи тропою Трояновою

      Через степи на море.

      Тобі б співати пісню Ігореві,

      Ігореві, Олега внукові:

      «Не буря ясних соколів

      Занесла через поля широкі, —

      Галич лине зграями

      К Дону великому».

      А чи так би заспівати тут,

      Віщий Бояне, внуче Велесів:

      «Іржуть коні за Сулою,

      Слава дзвенить у Києві,

      Сурми сурмлять в Новгороді,

      Стяги мають у Путивлі-граді,

      Дожидає Ігор брата Всеволода.

      Каже йому буй-тур Всеволод:

      «Один брат, один світ світлий, Ігорю,

      Обидва ми Святославовичі.

      Сідлай, брате, свої коні бистрі,

      Мої-бо вже готові стоять,

      Під Курськом осідлані.

      А мої куряни – вправні воїни,

      Під сурмами сповиті,

      Під шоломом викохані,

      З кінця списа годовані.

      Всі путі їм відомі,

      Яруги їм знайомі,

      Луки в них напружені,

      Сагайдаки відкриті,

      Шаблі нагострені;

      Самі скачуть, як вовки сірі в полі,

      Шукаючи собі честі,

      А князеві слави».

      Глянув Ігор на ясне сонце

      Та й побачив – військо тьма покрила,

      І сказав до дружини-вояцтва:

      «Браття мої, друзі вірні!