ніби дитина, й Дамон укрив її своїм плащем.
– Стійте! – сказав шаман. – Дякуємо вам за спасіння моєї доньки. Якщо ми можемо вам чимось допомогти, скажіть, і клянуся пам’яттю предків, ми виконаємо.
– Спотворте татуювання на тілі дівчини, інакше за ним її знайде злий дух. Покиньте це місце. Покажіть своє старовинне вміння не залишати сліду. Не думаю, щоб чаклун розпорошував свої сили, але якщо все ж він знайде вас, – чаклунка взяла свою флягу й попросила посудину, – змочіть зброю в цій воді. – Оксана відлила частину свого меча. – Ви зможете вразити демонів чорних зерен.
Шаман, гордий чоловік, засмутився, що всі його знання та вміння ніяк не можуть допомогти. Але все ж таки він наважився сказати те, що бачив у видінні попелища.
– Мені було видіння. За твоєю спиною бракує одного воїна. Я не знаю твоєї битви, а без нього ти не переможеш.
– Зрозуміла тебе. Дякую, – Оксана підняла очі й поглянула крилонарду в очі. – Тим паче, треба до храму. Будь напоготові, може, на нас чекають, – її подразнені очі випромінювали жаль і біль. Пересохлі губи побіліли. Вона швидко втрачала сили, але через кілька хвилин світи закружляли, і в каламуті простору ці двоє перемістилися до руїн прихованого храму на Тиврі.
Ніч стискала час. Тепер тут панувало сум’яття. Страховиська з’явилися з тіні, й Дамон швидко побіг до місця, де колись були стовпи. Він доніс свою повелительку до глухої гірської стіни й поставив ще слабку на землю. Доки Оксана промовляла заклинання, крилонард зірвав плащ і кинув на каміння. Обернувся й атакував нечисть, яка отупіло хотіла жерти ворога.
Вісім людиноподібних чудовиськ зі страшними пазурами та шпичастими хвостами оточили Дамона. Але кращого захисника годі було й знайти. Швидкий і безстрашний, майстер мечів передбачав кожен рух ворогів і разив їх завиграшки. Його сила, благословенна предками, не знала поразки.
Доки йшов бій, Оксана промовила закляття і щезла у проході. На тому кінці, в тиші, спокої та пахощах кадінь, вийшла поранена дівчина. Хранитель перелякався, але швидко опанував себе та схилив голову.
– Швидко наручі! – наказала повелителька. Охоронець підскочив до Оксани й, підтримуючи, підвів її до золотих нарукавників, адже тільки вона могла їх узяти. Дівчина одягла їх і стала між колон. Вмить з’явилися ланцюги, свідчення покори, дівчина підняла обличчя й закричала: – Сонус Атрокс Мор!
Нізвідки увірвалися до храму блискавиці, й небачена сила влилася в рану на плечі. Повелителька кричала, ніби боролася з чимось усередині себе, й врешті впала на коліна. Храм трусило, сипався тиньк. Збіглися крилонарди, щоб побачити на власні очі войовницю в усій могутності й славі.
Не промовивши ні слова, вона струсила ланцюги і знову щезла у проході. На Тиврі Оксана вдарила блискавицями чудовиськ і перетворила їх на попіл.
Бій закінчився так раптово, що Дамон був трохи розчарований, що не вдалося вихлюпнути всю свою злість.
– Тут залишатися не будемо. Підемо в місце, де можна
