людина за життя, ніяк не впливає на рішення посмертного суду. Але остаточний вирок виносять троє суддів мертвих, які сидять у Залі Двох Істин.
Ці судді – боги Гор, Анубіс і Тот. Тот, бог мудрості, кладе на одну чашу терезів, проти свідоцтва про життя душі, чисте біле перо, яке символізує Маат – «істину». Якщо душа чесно промовляє, що не винна в жодному з сорока двох гріхів, Тот відводить її до трону Осіріса, який відтепер володіє цією душею. Вона перебуває у вічному блаженстві до воскресіння.
У Долині царів ховали фараонів протягом 500 років. На сьогоднішній день археологи знайшли в долині 64 гробниці, 12 з них – царські.
Якщо людина винна у гріхах не більше, ніж наполовину від сорока двох, Тот звертається до Осіріса з проханням допустити цю душу до вічного блаженства. В таких випадках вирішальним свідоцтвом буде свідоцтво серця – наміри людини (деякі навіть стверджували, що гарячі і холодні серця зважували на різних терезах).
Якщо ж душа скоїла більше ніж половину з сорока двох гріхів і якщо в людини було холодне серце, Осіріс або наказував її втілити знову, щоб людина спокутувала гріхи тяжкою працею на землі, або посилав її до Пекла, де їй належить очиститися від гріхів, а потім знову предстати перед судом.
У єгипетських похованнях знаходять їжу та особисті речі померлих, які клали туди разом з тілом. Це було необхідно для підтримки життя духа – «ка», якому не потрібно багато їжі, а також для тіла, яке колись воскресне. Єгиптяни називали нещодавно померлих людей «осірісами».
Єдину в історії Єгипту фараона-жінку Хатшепсут (XV ст. до н. е.) зображували в чоловічому одязі та з борідкою.
II
Міфи давньої Месопотамії
Месопотамія – це країна, яка була розташована поблизу Перської затоки. Грецьке слово Месопотамія означає Межиріччя або Дворіччя. Прадавні месопотамські держави виникали та відходили в небуття на берегах двох великих річок – Тигру та Євфрату. У IV–II тис. до н. е. племена невідомого походження – шумери – заснували перші міста держави на півдні Межиріччя. У другій половині III тис. до н. е. мешканці північної частини Месопотамії – аккадці – під проводом царя Саргона об’єднали Дворіччя в «Царство Шумеру та Аккаду». Пізніше цю територію називали Вавилонією. Два народи, які розмовляли різними мовами, поступово змішалися і створили міфологію, яку називають шумеро-аккадською.
Чотири тисячі років тому шумерські жерці склали місячний календар з 12 місяців. Кожен місяць складався з 29 або 30 діб, а рік – з 354 діб, тобто був на 11 діб коротший за сонячний. Щоб наздогнати природу, жерці додавали один раз на три роки ще один – 13-й місяць з 30 діб.
Перші відомості про міфи шумерів та аккадців учені отримали із зображень богів, статуй, рельєфів – тобто з матеріалів образотворчого мистецтва. Вони донесли до нас інформацію про уявлення прадавніх мешканців Месопотамії ще з VI тис. до н. е., але після розшифровки шумерської системи письма – клинопису – у середині XIX ст. в
