тварини втікали, ледве забачивши Енкіду.
І він зрозумів, що втратив прихильність колишніх друзів, і засумував за новою, людською дружбою. Енкіду повернувся до дівчини і попросив:
– Відведи мене до міста Урук, де, як дикий бик, володарює Гільгамеш. Хочу помірятися з ним силою.
Дівчина вже давно чекала цих слів. У степу їй було тоскно. Взявши Енкіду за руку, вона покинула разом з ним цей безлюдний край. По дорозі вони зупинилися в пастухів, які пасли отару на околицях міста. Пастухи їли хліб, запивали його пивом. Побачивши Енкіду, вони почали перемовлятися:
– Хто він? Хто цей силач? Він схожий на Гільгамеша, тільки дуже заріс довгим волоссям!
Пастухи пригостили Енкіду та дівчину хлібом і пивом. Енкіду вперше їв хліб, і він припав йому до смаку. Він уперше пив пиво, і воно його розвеселило. Сподобалося Енкіду бути своїм серед людей, і захотів він стати схожим на них – умився, підстриг волосся і вдягнувся.
– Який він схожий на могутнього Гільгамеша! – знову здивувалися пастухи.
– Цієї ночі можете спати спокійно, – сказав Енкіду, – не хвилюйтеся за свої отари. Я буду пильнувати замість вас.
Енкіду не спав усю ніч. Леви здалеку чули його тверду руку, яка тримала зброю, і не наважувалися нападати на худобу.
Глибока ніч упала на сухий степ, на родючі поля, на пальмові гаї, на річку Євфрат і на місто Урук. В Уруці тривожно ворочався на своєму ложі могутній Гільгамеш. Він спав, але сни не приносили йому спокою.
Зранку Гільгамеш устав, наче запаморочений. Він не міг забути моторошних сновидінь. Гільгамеш розшукав матір і попросив її розтлумачити його дивні сни.
– Матінко, – сказав він, – сьогодні вночі я бачив небо, повне ясних зірок. Одна з них зірвалася і боляче вдарила мене по спині. Я хотів підняти її, але не зміг. Хотів відсторонити це створіння бога Ану, але в мене забракло сили. Мешканці всієї урукської землі обступили зірку, я уперся в неї чолом, решта мене підтримали, я підняв зірку і приніс до тебе.
Мудра мати Гільгамеша відповіла:
– Наближається, Гільгамеше, твій друг. Він давно жив у степу і дружив з дикими звірами; він сильний і мужній, вся урукська земля буде вражена його подвигами. Ти зрадієш, побачивши його.
– Мати, – сказав Гільгамеш, – уночі я бачив ще один сон. На вулиці міста Урук я знайшов сокиру. Це була дивна сокира, ніколи раніше я не бачив такої сокири. Люди скупчилися довкола неї, я підняв сокиру і поклав собі на плече. Сокира була якраз по мені, і я її вподобав.
– Ця сокира, – відповіла мати, – твій друг. Він наближається до стін Урука і скоро з’явиться на його вулицях. Ти полюбиш його, Гільгамеше.
Поки Гільгамеш розмовляв з матір’ю про свої сни, Енкіду з дівчиною підходив до урукських воріт. Він ще не зайшов до міської брами, аж тут зустрів чоловіка, який ледве пересував ноги. Побачивши Енкіду, чоловік заціпенів.
– Чого ти злякався? – запитав Енкіду.
– Ах,
