доньку вище своєї голови і став підтримувати її своїми руками.
І сказав Шу Гебові: «Не сварися з Нут за те, що вона поїдає дітей; вона ковтає їх щоранку на заході і народжує їх щоночі на сході. І жодна з них не впала, і жодна не була скинута на землю».
І єгиптяни так уявляли собі небо і землю: бог Геб лежить, а богиня Нут стоїть над ним. Руками своїми вона торкається ніг Геба, а на кінчиках пальців ніг стоїть коло рук Геба. Бог Шу, піднявши руки, підтримує Нут, а на грудях і на животі її – зірки.
Як у кожного володаря, у Ра були вороги. Коли він захищався від них, то посилав своє Око на війну з ними. Одного разу Ра відправив своє Око на війну, і війна виявилася жорстокою й довгою. Око все не поверталося. І тільки подолавши всіх ворогів, повернулося до бога. А тим часом у голові Ра виросло нове око, і під божественним чолом не залишилося вільного місця. Око, яке повернулося після довгої битви, засумувало і заплакало. Прозорі сльози одна за одною котилися на землю. Щойно сльоза Ока Ра торкалася землі, як вона перетворювалася на людину. Так повсюди зі сліз виникли люди, і пустельна земля наповнилася людськими голосами.
Нут, Шу та Геб
Бог Ра пожалів Око, і перетворив його у царствену очкову змію (урей), і поклав її на своє чоло. Звідти змія разом з богом Ра править землею і небом, звідти оберігає свого господаря від ворогів.
Людина, що виникла зі сльози Ра, зберегла в собі її сяйво. Сльоза Ра живе і сяє в людських прагненнях, палає в сміливих вчинках і горить у людському коханні.
Люди на землі народжувалися, жили та помирали. Тоді зійшов у західне царство, в царство мертвих, бог Анубіс. І став важити на терезах справедливості праведні й неправедні вчинки, які померлі скоїли за життя. Тіло в Анубіса було, як у людини, але замість людської голови – шакаляча. А хто вислизне від шакала, який біжить по сліду, хто вислизне від шакала, який завжди насторожі?
Ра мудро правив богами і людьми, боги і люди слухалися його. Воля Ра ставала їхньою волею.
Коли сонячний бог Ра, цар людей та богів, постарів, він дізнався, що у верхів’ях Нілу та в пустелі люди замислили зло проти нього. Тоді він зібрав раду богів: чоловічих – Шу, Геб і Нуну та жіночих – Тефнут, Нут та Око Ра. Це було зроблено потай від людей. Боги порадили Ра знищити людей.
– Могутній володар богів! Пошли своє Око, нехай покарає твоїх ворогів, нехай переможе їх, як перемагало вже багато разів.
Око прибрало вигляду богині Хатор, богині з коров’ячою головою. Хатор спустилася вниз, до людей, і жах повз попереду неї, жах наповнив її криваві сліди. Нахиливши голову, богиня попрямувала вперед. Загнуті роги на її голові світилися, немов два вістря блискавок у чорних хмарах. Вона кровожерливо кидалася на людей, знаходила їх у пустелі, витягала з ущелин у скелях, убивала і жадібно пила їхню кров.
Земля набрякла людською кров’ю, навіть сонце почервоніло, немов і на ньому запеклася кров. Увечері богиня повернулася до богів.
– Сідай до нас, – запросив її Ра, – бенкетуй та пий разом з нами. Ти виконала моє завдання. Тепер люди знов
