rel="nofollow" href="#pic_17.png"/>Ісіда та Нефтіда оплакують Осіріса
Звістка про гігантське дерево на узбережжі дійшла до царя тієї країни. Він пішов подивитися на дерево і дуже здивувався, яке воно високе та могутнє. І наказав цар своїм рабам зрубати дерево і зробити з нього колону. Колону відвезли до палацу і підперли нею стелю великої зали. Так скриня з тілом Осіріса потрапила до палацу, і дерево колони сховало її в собі.
Сумно блукала богиня Ісіда світом, уперто розшукуючи скриню, любов і горе гнали її з місця на місце. Одного разу мореплавці, які повернулися з далеких мандрів, розповіли їй про небачене дерево, з якого цар Бібла наказав зробити колону для свого палацу.
Ісіда сприйняла цю звістку, як висохле поле приймає вологу. Розповідь про могутнє дерево дала їй надію на те, що вона скоро знайде Осіріса. Адже довкола доброго бога все росло, цвіло та набиралося сили. Нарешті розшуки Ісіди набули мети. Шляхами та манівцями, через пустелі і гори дійшла вона до Бібла.
У Біблі вона сіла поблизу колодязя неподалік царського палацу. У цьому колодязі брали воду царські слуги. Ісіда заговорила зі служницями і запропонувала красиво їх зачесати. Ті охоче прийняли пропозицію вродливої незнайомки. Ісіда причесала служниць і вдихнула в їхнє волосся такий чудовий аромат, немов на них злетіли невидані квіти з чарівних садів. З посудинами, повними води, повернулися служниці до палацу, і одразу залами та коридорами розлилися п’янкі пахощі, які вчула і сама цариця.
– Що це так гарно пахне? – запитала цариця.
Служниці розповіли про незнайому жінку, яка вміє так дуже красиво зачісувати. Цариця запросила її до палацу.
Ісіда прийшла і теж прибрала їй волосся. Роздивляючись зачіску і відчувши чудовий аромат, здивована цариця сказала:
– Бачу, ти неабияка майстриня. Ти мені подобаєшся, залишайся в мене.
Із палацу Ісіда вже не пішла. Тепер вона знаходилася поблизу тіла свого коханого чоловіка Осіріса, тепер вона могла сидіти поруч з колоною, де була захована скриня, могла хоча б торкнутися дерева рукою.
З ранку до ночі Ісіда няньчила маленького сина цариці. Він нагадував її власного сина – Гора, якого вона залишила в Єгипті. Він був ще зовсім маленький і не витримав би такої довгої та важкої дороги.
Ісіда с Гором на колінах
Син цариці зростав, набирався сил під опікою богині. Кожного дня Ісіда клала йому до рота свого пальця, і він висмоктував з нього божественну силу. Вночі, коли в палаці все затихало, Ісіда підсувала дитину до чарівного вогнища, щоб спалити всі смертні частки його тіла і зробити його безсмертним. Сама ж Ісіда перетворювалася на ластівку і з жалібними криками літала кругом колони, оплакуючи втрачене щастя.
Одної ночі цариця побачила поганий сон. Вона підвелась і пішла поглянути на дитину. Увійшла до зали і побачила, що дитина лежала у полум’ї, а навколо кружляла ластівка. Цариця закричала і
