без тіні напруження, і здавалося, що вся вона поглинута сигаретою. Потім вона почала пити, поволі, спокійно, і знов здавалося, що вся її увага зосереджена на чарці. Мабуть, її цілком поглинало те, що вона тієї хвилини робила, навіть коли то було щось другорядне й неважливе. Так само тоді вона була в цілковитому розпачі, подумав Равік, а тепер від нього не лишилося й сліду. Від неї раптом повіяло теплом і спокійною, незворушною впевненістю. Він не знав, чи це тому, що тепер її ніщо не хвилювало, тільки відчував тепло, що струменіло від неї.
Графинчик спорожнів.
– Будемо й далі пити горілку? – спитав Равік.
– А що ви мені тоді давали?
– Коли? Тут? Мабуть, ми пили багато всього впереміш.
– Ні. Не тут. Першого вечора.
Равік подумав.
– Не пригадаю… Може, коньяк?
– Ні. Схоже на коньяк, проте щось інше. Я хотіла його дістати, але не знайшла.
– Так сподобалося?
– Не тому. Просто зроду не пила нічого міцнішого.
– Де ми його пили?
– В невеличкому бістро поблизу Тріумфальної арки. Спускалися туди кількома східцями вниз. Там були самі водії і дві дівчини. А в офіціанта на руці була виколота жінка.
– Ага, знаю. Мабуть, кальвадос. Нормандська яблучна горілка. Ви його тут не питали?
– Начебто ні.
Равік підкликав офіціанта.
– У вас є кальвадос?
– Ні. На жаль, немає. Його ніхто не замовляє.
– Надто елегантна публіка. Отже, таки кальвадос. Шкода, що не можна визначити напевне. Найпростіше було б піти ще раз туди. Але ж тепер не можна.
– Чому?
– Вам же треба бути тут?
– Ні, я вже скінчила.
– Чудово. То ходімо?
– Ходімо.
Равік легко знайшов ту пивничку. Багато столиків були вільні. Офіціант із виколотою жінкою на руці мигцем глянув ка них, вийшов, човгаючи підошвами, з-за прилавка й витер столика.
– Поступ, – сказав Равік. – Того разу він не витирав.
– Не цей столик, – мовила Джоан. – Он той.
Равік усміхнувся.
– Ви забобонні?
– Інколи.
Офіціант зупинився коло них.
– Правильно, – сказав він і напружив м’язи. Жінка на руці ворухнулася. – Того разу ви також тут сиділи.
– Ви пам’ятаєте?
– Пам’ятаю.
– З такою пам’яттю вам би треба було стати генералом, – сказав Равік.
– Я нічого не забуваю.
– То мені дивно, що ви й досі живі. Може, ви також пам’ятаєте, що ми тоді пили?
– Кальвадос, – не задумуючись, відповів офіціант.
– Добре. Ми й тепер питимемо його. – Равік обернувся до Джоан. – Як просто часом усе вирішується! Зараз побачимо, чи він і досі такий самий смачний.
Офіціант приніс чарки.
– Два подвійних. Тоді ви теж замовляли подвійні
