– Отже, ви той самий лікар?
– Як справи, Люсьєно? – спитав Равік, не звертаючи уваги на молодика. – Добре, що ви ще лежите.
– Давно могла б уже встати, – втрутився молодик. – Не така вона хвора, щоб вилежуватися. Не працює, а гроші пливуть.
Равік обернувся до нього.
– Вийдіть звідси, – сказав він.
– Що?
– Вийдіть. За двері. Я хочу оглянути Люсьєну.
Молодик зареготав.
– Можна й так. Ми не такі делікатні. І навіщо її оглядати? Ви ж щойно позавчора були тут. Аби лише взяти гроші ще за один візит, так?
– Слухайте, небоже, – спокійно сказав Равік, – щось не видно, щоб ви платили за візити зі своєї кишені. І взагалі вас не стосується, візьму я гроші за лікування чи ні. А тепер ушивайтеся звідси.
Молодик зухвало посміхнувсь і вмостився ще зручніше, широко розставивши ноги. На ногах у нього були гостроносі лаковані черевики й бузкового кольору шкарпетки.
– Прошу тебе, Бобо, – сказала Люсьєна. – На одну хвилинку.
Бобо не звертав на неї уваги. Він пильно роздивлявся Равіка.
– Дуже добре, що ви прийшли, – сказав він. – То я вам відразу викладу все. Ви, мабуть, сподіваєтесь, любий мій, що зможете підсунути нам рахунок за клініку, операцію і все інше?… Дідька лисого! Ми вас не просили, щоб її залишали в лікарні, вже не кажу про операцію. Отож ляснули ваші надії на великі гроші. Ще скажіть спасибі, що ми не вимагаємо від вас відшкодування! За операцію, зроблену всупереч бажанню хворої. – Він вишкірив гнилі зуби. – Що, спіймали облизня? Так, Бобо не в тім’я битий, його так легко не обдуриш.
Молодик, видно, був дуже задоволений собою. Йому здавалося, що він блискуче викрутився. Люсьєна зблідла й боязко поглядала то на Бобо, то на Равіка.
– Утямили? – переможно мовив Бобо.
– Це він? – спитав Равік у Люсьєни. Вона не відповіла.
– Отже, він, – сказав Равік і пильніше приглянувся до молодика.
Худий, довготелесий бовдур. Тонка шия з великим борлаком, що весь час ходить то вгору, то вниз. На шиї шарф зі штучного шовку. Сутулі плечі, надто великий ніс і підборіддя дегенерата – типовий сутенер із передмістя.
– Що означає «він»? – зухвало спитав Бобо.
– Гадаю, я вам чітко сказав: ушивайтеся звідси. Мені треба оглянути Люсьєну.
– Merde [6], – буркнув Бобо.
Равік неквапом рушив на молодика. Він уже набрид йому. Молодик схопився, ступив крок назад, і в руках у нього раптом з’явилася тонка мотузочка з метр завдовжки. Равік збагнув, що той надумав. Коли Равік наблизиться, молодик відскочить убік, забіжить ззаду, закине мотузку йому на шию і почне душити. Добрий спосіб, якщо супротивник із ним не знайомий або вимахуватиме кулаками.
– Бобо! – крикнула Люсьєна. – Бобо, не треба!
– Ох ти ж, шмаркачу, – сказав Равік. – Ми таке бачили. Дитяча штука з мотузкою.
Лайно.
