випадках реалізацію юридичних норм суб’єктами права. У правозастосовчій діяльності виокремлюють оперативно-виконавчу (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов’язана з повсякденним вирішенням різних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, які є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин) та правоохоронну діяльність (здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів, спрямованої на охорону норм права від порушень, захист наданих громадянам суб’єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов’язків);
– контрольна діяльність – здійснення дій з нагляду і перевірки виконання та додержання підпорядкованими суб’єктами (організаціями, установами, громадськими об’єднаннями) нормативно-правових актів і попередження правопорушень;
– установча діяльність – формування, ліквідація, реорганізація інститутів влади, органів держави або інших керуючих суб’єктів (наприклад, виборчий процес, пов’язаний зі створенням інститутів державної влади або органів місцевого самоврядування).
2.3. Форма держави
Форма держави характеризує організацію верховної влади, структуру і порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб і громадян, способи і засоби володарювання. Вона складається з трьох основних елементів: форми правління, форми державного (територіального) устрою і державно-правового режиму.
Форми правління поділяються за способом організації верховної влади та за її формальним джерелом на монархії (грец. monarchia – єдиновладдя) і республіки (лат. respublica – суспільна, всенародна справа).
У монархіях формальним джерелом влади є одна особа. Монарх отримує свій пост у спадщину, незалежно від виборців чи представницьких органів влади. Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія, за якої влада монарха юридично і фактично ніким і нічим не обмежена (Оман, Катар); дуалістична монархія, в якій законодавча влада здійснюється парламентом, а монарх очолює управління державою і формує уряд (Марокко, Бутан); парламентська монархія, в якій повноваження монарха суттєво обмежені конституцією і парламентом. Монарх формально вважається главою держави, але фактично виконує представницькі функції і лише частково – виконавчі, іноді має право вето на закони парламенту, яким практично не користується. Уряд формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Данія, Японія, Норвегія та ін.). Якщо монарх очолює не лише світське, а й духовне правління, має місце теократична монархія (Ватикан, Саудівська Аравія).
У республіці джерелом влади є народ; вищі органи держави обираються громадянами або формуються представницькими органами. В сучасному світі існують три види республіки: парламентська, президентська і змішана (парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська).
Головними
