організувати таку комісію, і мене поставлено на чолі її, за секретаря був проф. П. Г. Ковалевський. Ми давали постійні звідомлення окремій центральній комісії для реевакуації цих цінностей у Москві; на Україні в різних центрах призначено уповноважених, що розшукували культурні цінності, належні Польщі. Розшукуючи те, що потрібно було віддати Польщі за Ризькою угодою, комісія одночасно також захищала ті культурні цінності, що їх польський уряд, хоч і вимагав, але, на нашу думку, як експертів-спеціалістів, їх на підставі угоди УРСР не повинна була видавати. Величезну вагу з приводу цього мало суперечне питання про повернення Польщі збірки стародруків з Київського університету і Волинських актів з Київського Центрального Архіву. Щоб захистити ці культурні цінності, що мали для України виключне значіння, мене викликано до Москви, де я в присутності найвидатніших польських наукових експертів, викликаних з Варшави, Львова та Кракова, зачитав доповідь, де довів, що Київський університет був спадкоємець Кременецького ліцею, і через те до нього й перейшли за правом ці збірки. <…>
Перехід на роботу до Академії наук України
14. ХІ.1918 р. мене затверджено дійсним членом Української Академії Наук. 19.ХІІ.1918 обрано на голову 1-го відділу, і ці обов’язки я виконував аж до 1.І.1920, себто протягом цілого 1919 року; заступав я голову-президента з 5.VII.1919 до 1.І.1920 р., виконував я також по сполученню обов’язки секретаря 1-го відділу, а так само редагував 1-шу книжку «Записок» 1-го відділу, як його видання. Офіційні дані про мою працю на 1-му відділі Академії, на Спільному Зібранні і в комісіях можна знайти в надрукованих і ненадрукованих протоколах цих академічних установ. Вони збереглися і в моїй пам’яті, але я їх не наводитиму. Скажу тільки одне – працював я напружено, і праця ця мене цілком задовольняла. Академію допіру організовано, було багато планів та надій. На Першому Відділі робота йшла дружньо. Мені припало писати мотивовані записки про тих вчених з моєї спеціальности, що їх я перший пропонував на дійсні члени Академії або керівники установ. Такі записки з оцінкою їхньої наукової діяльности складав я про небіжчика М. І. Білашівського, що його запропоновано й обрано на дійсного члена на катедру археології України, проф. К. В. Харламповича, обраного на дійсного члена на катедрі історії церкви, про проф. О. С. Грушевського, обраного на директора Комісії для складання Історично-географічного словника Української землі, про проф. В. Ю. Даниловича, обраного на посаду керівника Археографічної комісії. І тепер з почуттям великої моральної втіхи пригадую, як ми вчотирьох (Аг. Ю. Кримський, С. О. Єфремов , М. Т. Білашівський та я) робили засідання на квартирі члена 1-го відділу акад. М. І. Петрова й пішки ходили до нього на Поділ, бо він був розбитий паралічем і не сходив з ліжка, дарма, що зберіг повною мірою і пам’ять, і знання, і розум, і мову. У той же час склав я, сидячи в садочку Академії, «Збірник матеріалів про громадську діяльність» свого вчителя В. Б. Антоновича; цього збірника ще не надруковано, але маю надію в найб лижчий час надрукувати його в виданнях Української Академії Наук. Я брав також активну участь у справах заснованої
