знову в прикрий не упав обман тиЙ даремно не лякався тих страхіть,
31 Тож знай, що то не вежі, а гіганти
До пупа видимі навкруг жерла.
Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти».
34 Як, поки хмарна розтає імла,
Наш зір у темряві ще неглибокій
Те розрізня, де досі муть була,
37 Так ми пішли по стежці неширокій,
Спускаючись у ще хмурніший край,
І меншав мій обман, і ріс неспокій,
40 Бо, мов у вежах вся стіна стара
В Монтереджоне, як ведеш очима, —
Криничний так обстали грізно край
43 Ті вежі, половина тіла зрима
Жахних гігантів, що донині їм
Грозить Юпітер, в час, коли він грима.
46 Угадував я під лицем страшним
І плечі, й груди, й живота частину,
І руки понад краєм кам’яним.
49 Природа, створюючи без упину
Істоти різні, права все ж, свята,
Катів не давши Марсові в дружину.
52 А, творячи слона або кита,
Не кається, вдоволена собою,
І в цьому видна мудра простота.
55 Коли ж до сили разом із злобою
Буває додається й ум тямкий, —
Людина позбавляється спокою.
58 Був грубий в нього й довгий вид такий,
Як шишка близ Петра святого в Римі;
Належних розмірів були й кістки.
61 До лоба в половині тіла зримій
Один на одному б не дотяглись
Три фризи, велетні ці незборимі.
64 Від стегон тридцять п’ядей би вляглись
До місця – так прикидував кришталь мій, —
Де щільно застібки в плащі зійшлись.
67 «Рафель маї амек ізабі альмі!» —
Оглушно заревів страшенний рот,
Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.
70 І вождь до нього: «Душе нечеснот,
За ріг берися, ним ти краще скажеш,
Як мучить злість чи інша із гризот.
73 Обмацай шию і на ній пов’яжеш
Дебелий ремінь, душе туману,
Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —
76 До мене ж: – Це Немврод. Свою вину
Він зна. Через діла його нікчемні
Ми маєм в світі мову не одну.
79 Та годі з нас: розмови з ним даремні,
Бо як йому нікого не збагнуть,
Так і його слова для інших темні».
82 Ми подались ліворуч в дальшу путь
Й побачили за постріл арбалета
Гіганта, що його долала лють.
85 Хто дужчий поборов цього атлета,
Не знаю, – знов, щоб не чинив наруг,
Рука та – на живіт, ця – вздовж скелета,
88 І велетенське тіло все навкруг,
У нього відбираючи свободу,
Аж п’ять разів обвив тяжкий ланцюг.
91 «Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,
Як на Юпітера він зазіхне, —
Сказав мій вождь, – от має й нагороду.
94 Це Ефіальт – він витворяв страшне,
Коли богам гігант був страховитий,
А нині й пальцем не поворухне!»
97 І я йому: «Хотів би я уздріти,
Який він, той незмірний Бріарей,
Якби дозволив це мені зробити».
100 Він відповів: «Тут близько є Антей,
Він
