ямини моєїЗнімав цю непрозору пелену,
Знай, що душа як зрадить, то до неї
130 Як і зі мною стало, в мить одну
У тіло входить біс в лихій погрозі,
Душа ж викочується в глибину,
133 В криницю, не спинившись на порозі.
Тут не вважають мертвим і того,
Можливо, хто заклякнув на морозі.
136 Коли з землі ти, мусиш знать його:
Це Бранка д’Ор’я; хто із нас не знає
Цього сусіду з давнини свого!»
139 «Боюсь, – сказав я, – правди тут немає:
Цей Бранка д’Ор’я зовсім ще не вмер.
Він їсть, і п’є, і спить, і вбрання має».
142 І він: «До Ляхолапових озер
Туди, нагору, ще тоді не вийшов
Мікеле Дзанка, де сидить тепер.
145 З близьким я родичем місця полишив,
Де віддавались радощам стільком,
І вже надіями себе не тішив.
148 Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!»
Йому ж орбіти я не зчистив очні:
З ним найшляхетніш – стати селюком.
151 О генуезці, розуми порочні,
Чого ще на собі вас держить світ?
Чому не пожирає вас, збиточні?
154 Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит
В Романьї, бачив одного, в якого
Душа давно вморожена в Коціт,
157 А тіло на землі вдає живого.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1 «Грядут хоругви к нам владики Ада»
Все ближче; подивись лишень на знак, —
Сказав учитель, – де його громада».
4 І як, коли б у хмарах день побляк
Чи відійшов би з нашої півкулі,
Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —
7 Побачив я будову в свисті й гулі
Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,
Немов у найнадійнішій притулі.
10 Люд грішний в неймовірному числі —
Аж лячно в римах це віддать словами, —
В льоду стирчав соломинками в склі.
13 Хто лежачи, хто випроставшись прямо,
А хто сторчком, ногами догори,
Або упершись в маківку п’ятами.
16 Коли без слів прийшли ми до гори,
Учитель, показать мені схотівши
Того, хто гарним був у час старий,
19 Ступив набік, мене вперед пустивши,
«Ось Діте, – мовив він, – і ось той рів,
Де ти подужчаєш, все оглядівши».
22 Як раптом захолов я й остовпів,
Читачу, не питай: я весь стенувся,
Розповісти – не вистачило б слів.
25 Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.
Збагнеш ти й сам, що я переживав,
Коли й життя, і смерті враз позбувся.
28 Володар найсумнішої з держав
Був до середини грудей в крижині.
Гігантові я б скорше дорівняв,
31 Аніж гігант руці його єдиній;
Тепер вже можеш сам ти справу здать,
Який він весь, умерзлий у льодині.
34 Якщо він на Творцеву благодать
Звести смів погляд, повний люті й крові.
То скільки зла від нього треба ждать!
37 Я з подиву позбувся навіть мови,
Побачивши на ньому три лиця!
Той вид, що спереду, – увесь багровий,
40 Два інші йшли від
