професор знайшов квітозавра. І зовсім він не бігав дзвонити до касирки, і не кричав: «Еврика, еврика!», а просто підійшов до мене і попросив закурити.
– Так професор же не курить?
– Правильно, не курить, – погодиться з вами контролер, – але того дня закурив «на нєрвной почвє»! Їй-бо, не брешу!
А потім, гуляючи алеями ботанічного саду, ви обов’язково замислитеся: «Хто ж із них правий?»
Так от, я насправді знаю, як усе було!
Знайшовши Клумбу із яйцем, професор передусім дістав з кишені олівець і блокнот, замалював її сплячу, зазначив точний час знахідки і поставив свій підпис. Тільки після цього він зважився залишити печеру – сонячний промінь, пробиваючись під землю, вказував йому шлях.
Опинившись назовні, Чудлик помчав до своєї автівки-«сонечка», сів у неї і натиснув на педалі з такою силою, що вона стартувала з місця, мов той гоночний карт.
Біля Бессарабського ринку машину зупинив старший сержант патрульної служби Микола Гедзь.
– Порушуєте, пане Чудлику, майже сто кілометрів на годину! – суворо сказав він, помахуючи смугастим кийком.
Але коли професор розповів йому про свою знахідку, старший сержант увімкнув на патрульному автомобілі сирену супроводження і за півтори хвилини домчав «сонечко» до будинку Академії казкових наук.
– Країна має пишатися такими людьми, як ви! – сказав професорові на прощання, взявши під козирок.
Новина про те, що Чудлик знайшов у ботанічному саду волошкового квітозавра, вмить облетіла цитадель вітчизняної науки. Величезний будинок перетворився на розтривожений вулик. «Де він? Як він? Що він?» – бігали коридорами професори, хапаючись за голови. «Це ж незбагненно!» – вигукували вони, здіймаючи руки, і, смикаючи один одного за ґудзики, питали: «А ви подробиці знаєте?»
Подробиць не знав ніхто. Одні казали, нібито Чудлик знайшов квітозавра в капусті, інші запевняли, що його приніс лелека, треті стверджували, що професор провалився в каналізацію і там його вкусив жовтогарячий пацюк. Коли ж він за ним погнався, то потрапив у палац мишачого короля, який подарував йому квітозавра. Майстри версій та гіпотез продукували їх сотнями. І жодна не відповідала дійсності.
Тим часом Чудлик зачинився в кабінеті начальника Академії казкових наук академіка Хитренка і мав з ним тривалу й серйозну розмову.
Слід зазначити, що академік Хитренко був дуже обережною людиною і зазвичай, перш ніж ухвалити серйозне рішення, обов’язково радився зі своїм начальством. Проте нині він був найголовнішим науковим начальником і радитися не мав з ким, тому відверто нервував.
– А може – ну його, почекаємо, – вкрадливо говорив Хитренко до Чудлика. – Та й кому це зараз треба? Грошей на науку виділяють дуже мало і що накажете робити з цим квітозавром? Чим годувати, де розміщувати? Адже прикладів у світі не було… На кого нам рівнятися?
– Навіщо ж на когось рівнятися?! – гарячкував професор. – Довіртеся
