дуже мало правдоподібна — вона йшла з Полісся на полуднє в передстепові краї, користаючи з «охорони литовських князів».
Багнисті й лісові простори середнього й горішнього Подесення були остільки добре захищеним краєм, що самі служили резервуаром для полудневого Задніпров’я, в часах пополохів і постраху кочівників, і тутешня людність зовсім не мала потреби мандрувати в ті далекі краї, куди ведуть її оборонці старого сіверянського великоросизму. В середній Чернігівщині стара лівобічна людність мала всі шанси заціліти в дуже значних масах, і в українських діалектах середнього Подесення ми можемо, думаю, вповні бачити останки сеї старої лівобічної людності.
З тих усіх причин я уважаю теорію про великоросизм (чи «середньо русизм») сіверян хибною і позволю собі висловити надію, що безсторонні дослідники — і між ними в першій лінії сам д. Шахматов — переконаються в нестійності сеї теорії. Нема причин виключати з полудневої, українсько-руської групи котре-небудь з східнослов’янських племен, які сиділи на нинішній українсько-руській території: сіверян, полян, деревлян, дулібів, тиверців і уличів.
Тільки на території дреговичів теперішню українську колонізацію (оскільки вона дійсно на ту дреговицьку територію входить) можна уважати пізнішою, як те приймає і д. Шахматов. Але й тепер я не вважаю сеї справи вповні ясною, як не вважав і перед появою праці д. Шахматова. Колонізаційний напрям український на півночі мінявся — ішов то на північ, то на полуднє, тимчасом як білоруська колонізація була більше постійна; тут могли бути ріжні комбінації — рух білоруської колонізації на українську й української на білоруську, і я не бачу іще вповні ясних і певних підстав для розв’язання сеї справи. Критерії для відріжнення дреговицького похоронного типу від деревлянського, поставлені проф. Завітневичем, не здаються мені доста характеристичними. З другої же сторони, д. Спіцин в згаданій своїй праці справедливо підносить — супроти класифікації д. Шахматова — близькість дреговичів до полудневої групи, як вона виступає в археологічнім матеріалі. Може, і етнографічно, і язиково дреговичі були тільки переходовим типом від групи полудневої до північної (кривицької)?
Полишаючи отвореним се питання, переходжу до поодиноких племен полудневої, українсько-руської групи. Я вичислив їх вище — сіверяни, поляни, деревляни, дуліби, уличі і тиверці. Се все певні. Але сі племена далеко не покривають собою всеї території, про яку знаємо, що була або мусила бути в тих часах, X — XI вв., залюднена сею колонізацією. Без племінних імен лишаються дві цілі великі окраїни сеї колонізації — східна й західна.
Як я вище сказав, д. Шахматов приймає, що басейн Дону і Азовське помор’я було залюднене сіверянами. Сю теорію він взяв готовою — пустив її в курс Барсов, а піддержали історики Сіверської землі, і її не рідкість стрінути в науковій літературі. Але докладніше вона ніколи не була аргументована, і, переглядаючи ті докази, які з часом
