style="font-size:15px;"> Та пішла вона куди подалі, думає Альберт Романович, от ідіотка!
– Через два тижні можеш іти куди хочеш, – говорить Альберт Романович, повертаючись за свій стіл.
– Дякую.
Капітоліна простує до виходу.
– Останнє запитання, Капітоліна: а як ти збираєшся заробляти гроші?
Капітоліна ні секунди не вагається з відповіддю. Є речі, які вона просто знає.
– Ніяк. Жінка не повинна заробляти гроші.
Кінець січня. Усюди пахне весною, навіть у переході з «Хрещатика» на «Майдан Незалежності». Сьогодні неділя. Людей зовсім мало.
Не треба думати, що буде далі, думає Капітоліна, тримаючи в руках табличку «Гадаю по руці».
Оперна співачка і дідок з лупами теж на своїх місцях.
Головне бути впевненим, що ти робиш усе правильно.
Капітоліні страшно. Місто, яке спершу здавалося таким великим і добродушним, тепер по-драконячому сичить з усіх сторін.
Невже я зовсім не потрібна ТУТ?
– Зачєм ти тут стоїш? – раптом звертається до Капітоліни дідок з лупами.
У його голосі чується щось вороже.
– Правільно! – докидає оперна співачка. – Жени її, Алєксєй, в шию!
Капітоліна оторопіло дивиться на своїх сусідів.
– Чим я вам заважаю?
– Ти отвлікаєш нам клієнтів!
Дідок з лупами і оперна співачка підступають до Капітоліни.
– Пішла звідси вон! – кричать обоє. – Тоже мені, святоша!
П’ять луп в одній руці і п’ять в іншій погрозливо маячать у Капітоліни перед очима.
– Я вам ніяк не заважаю, – скиглить Капітоліна, – дайте мені спокій!
– Сказали тобі – пошла вон! Хіромантка нашлась!
Оперна співачка хапає Капітоліну за волосся і гне до землі. Капітоліна падає. Дідок з лупами копає її в живіт.
– Не бий її в живот, бий по почкам, – радить оперна співачка дідкові з лупами.
– Да вона крутиться! Не можу попасти!
Капітоліна не крутиться. Смиренно лежить на землі, у калюжі води, що завжди збирається в кінці переходу після вологого прибирання. Лампи на стінах мерехтять. Одинокі пасажири байдуже проходять повз, побрязкуючи сумками і рюкзаками.
Ось мені і прийшов амінь, думає Капітоліна, я нікому ТУТ не потрібна.
Нізвідки раптом з’являється чиясь гігантська тінь. Лунає один постріл – оперна співачка і дідок з лупами одночасно падають навзнак поруч з Капітоліною.
Хтось обережно підіймає Капітоліну на руки. Капітоліна розплющує очі.
– Коля? Що ти тут робиш?
Коля ніжно притискає Капітоліну до широких грудей.
– Відколи це такі молоді леді ходять самі, без лакеїв.
– Я не зобов’язана перед тобою звітувати, – хрипить Капітоліна, не маючи сили задерти носика, – ти мені не батько і не чоловік!
– Ну що ж, мені доведеться одружитися з тобою, щоб почути відповідь на своє запитання.
– Тільки
