телефонував.
– Це я! Привіт!
Це був він.
– Хто? Я не розумію!
– Тю, кажу ж, що це я! Ніколай! – це був Ніколай, і він кричав.
– Ніколай, щось трапилось?
– Ні!
– Ви телефонуєте з Бірми?
– Звідки?
– З Бірми.
– Це що? Назва ресторану?
– Ні, це назва країни. То ви телефонуєте з Бірми?
– Ні! Я з дому! А з чого ти взяв, що я у цій, як її…
– Бірмі.
– Точно!
– Тому що ви кричите. Ви весь час кричите, наче ви телефонуєте з іншої країни. Це така фішка?
– А?
– Питаю, так треба, у сенсі, кричати?
– Вибач! Слухай, що я хотів: у тебе все гаразд?
– А що може бути не гаразд? – Терпіння нашого головного героя перебувало на стадії, коли воно, терпіння, може вибухнути, немов балон з гелієм, який кинули до вогнища.
– Ну, я не знаю! Крани не течуть?
– Ще не перевіряв.
– Так перевір ти! Думаєш я за тебе ходитиму і перевірятиму твої крани?
– Ніколай, це необхідно робити зараз?
Ніколай задумався. Пролунав тріск, шипіння, але зв'язок не розірвався.
– Так! Це треба зараз, щоб потім не було тужливих рапсодій!
– Добре, я перевірю, але благаю вас не телефонувати мені з таких дріб'язкових причин. Не кладіть слухавку.
Наш головний герой, стримуючи себе, аби не ляснути телефоном об стіну, вийшов з кімнати, зайшов до ванної, перевірив наявність несправностей і, впевнившись, що таких не існує, повернувся до телефону.
– Алло, Ніколай?
– Ага! То як там справи з кранами?
– Все гаразд.
– І з-під ванної теж не тече?
– Не тече.
– Ти перевірив?
– Так, я перевірив.
– Точно? Дивись, щоб потім не було ніяких липневих морозів.
Наш головний герой поклав слухавку, вилаявся і повернувся до ребусів, які хоч і добряче йому обридли, але їхнє завершення було необхідним для подальшого затишку та благоустрою квартири.
Знову задзеленькав телефон. Наш головний герой презирливо глянув у його бік і спокійно продовжив зав'язувати шкарпетки у клубки. Так колись навчила його матінка. Шкарпеточка у шкарпеточку, вузлик до вузлика.
Близько десятої години вечора наш головний герой нарешті закінчив свої буденні клопоти, випив склянку солодкого чаю з бергамотом і зробив висновок, що настав час лягати спати. Власне, час іще не настав, адже зазвичай наш головний герой лягав після дванадцятої, але така вражаюча втома накотилася на нього, що не лягти спати саме зараз було б подібно до смерті. Зрештою, наш головний герой так і подумав: якщо я зараз не ляжу спати, то помру. Але попереду на нього чекала болісна процедура. Всовувати ковдру до
