останній розбійник, що був під його шаблею, – його рідний батько. Саме батькове лице він позначив шаблею.
Але з двора увійшла вже мати. Вона зашептала старому на вухо:
– Іване, бідолахо… То буде наш Юрко. Пес роздере чужого чоловіка, а коли побачив сього хлопця – скакав йому на груди, цілував його.
І батько підвівся:
– Синку, ти? Ой, видиш, я ледве живий!..
Тоді Юра мовив:
– Слухайте, що буду вам казати. Мені дуже тяжко признати вас няньком, бо ви страшний грішник – пустилися на блудні путі. Моя шабля відтяла одинадцять розбійницьких голів, посягла й за вашою, та лише позначила лице. Долі ще хотілося, аби я вас побачив живим, і відвернула шаблю від вашої голови. Покляніться, няню, перед тою шаблею, що ви лишитеся зовсім розбійницького діла.
І батько поклявся, що більше нікому не заподіє зла.
Тоді син обцілував свого батька й матір і ліг собі спати. А вранці підвівся і пішов дивитися батькове господарство. Коли він побачив, скільки тут худоби і всякого збіжжя, сів на коня і прискакав до старости. А там попросив бубон та й почав серед села скликати народ:
– Так і так, хто бідний чоловік, то най іде до того двора, де стоїть двоповерховий дім, і кожний щось дістане. Лише багаті най не йдуть.
І зійшлося премного народу, бо в ті часи бідних було більше, аніж багачів. Юра роздав злидарям усе, що було накрадене. А потому розібрали дім, котрий був збудований за нечесні гроші, та й пустили все долі водою. Юра сказав людям, щоб наново поставили хату з одними дверима, яку лишив, коли йшов до війська. Дав батькові та матері грошей, аби могли прожити, доки повернеться з війни. І так знову зібрався в дорогу.
Йде, йде – й забрів до темної хащі. А в нього вийшло куриво. Дивиться – щось блиснуло, і рушив на той блиск. Вибрався на поляну, де стояв барак. Він зіскочив з коня вороного, підійшов до барака. Відхиляє двері – а там сорок розбійників рубають у карти. Юра нараз бачив, що пропала його голова. Старший розбійник запитав:
– Що хочеш, вояку?
– Хотів би запалити, та в мене вийшло куриво, – відповідає Юра.
Розбійник повів хлопця у маленьку будку, де було повно сигарет і всякого краму.
– Іди бери, вояку, скільки тобі треба.
Тільки Юра ступив на підлогу, як вона відкрилася. Нараз впав до ями, що була глибокою на дванадцять метрів. Там горіла свічка і хлопець роздивився. Він був у пивниці, що тяглася під усім бараком. На п'ятдесят метрів! А у тій пивниці було повно всякої амуніції, стояли бочки пороху. Але Юра бачить і одного діда.
– Давно ви тут, діду?
– Уже третій день.
– А як сюди потрапили?
– Я – ганчірник, віз у село голки, сірники, а ще зайшов купити сигарет…
Вояк дивиться далі. Бачить, на підлозі якісь залізні дверці. Покрутив колесиком і підняв ті дверці. А під ними відкрився колодязь. Юра знайшов дві товстенькі дошки й положив їх поперек колодязя. Потому сказав дідові, щоб той взявся руками за дошку і звис у колодязь. А сам поклав недогарок свічки
