та й ідуть у світ. А дурний говорить:
– Та не лишайте й мене.
– Ну то ходи.
А він бере ступу і товчок.
– Де ти то береш? – кажуть браття. – Там, де ми йдемо, дерева є доста.
– Е, що ви знаєте. То мені батько відказав.
Де догори, то він ступу несе, а де вниз, то котить. Заходять у ліс. Уже темно.
– Тут будемо ночувати, – кажуть браття. – Але лізьмо на дуба, щоб нас звірі не поїли.
Лізуть браття на дуба, та й дурний ступу за собою тягне. А тут якраз розбійники приїхали і вола привели. І котел принесли, щоб варити. Наклали вогонь, зарізали вола і варять м'ясо.
А той дурний на дубі говорить браттям:
– Я пускаю товчок.
– Та що ти! Не пускай, бо нас поб'ють.
Він не слухав їх, пустив товчок. А той загримів по галуззю і зачепився за галуззя.
– На небі гримить, буде дощ падати, – повіли розбійники.
– Я пускаю ступу, – каже дурний браттям.
– Та не роби цього. Та нас поб'ють.
Та й пустив він ступу, а ступа бриньк просто на той вогонь, на котел з м'ясом та так, що розбійників гарячим окропом забризкало, вони напудилися і повтікали.
А оден розбійник не втік. Йому жаль було за м'ясом, бо голоден був. Він вхопив кусок м'яса, та й їсть, та й впікся. А дурний зліз із дуба та й каже розбійникові:
– Чого ти тут?
– Та м'ясо їм. Та й опікся.
– Ану покажи язик, як опікся.
Той показав язик, а дурний вхопив та й кінець язика відрізав. І розбійник почав тікати і доганяти своїх. А тоті почали ще скоріше втікати, бо виділи, що в нього з рота кров тече.
Дивиться дурний – на фурі є міх грошей і міх ладану. І два коні припряжені. Міх грошей дурний поділив межи браттями. А собі взяв міх ладану. І каже браттям:
– Їдьте додому. Маєте гроші, коні, їдьте геть. Можете женитися, будуватися. А я йду світом.
Та й браття поїхали, а він висипав той ладан на вогонь, ладан згорів. Він узяв собі дрючок і почав глядати там, у тім попелі. І знайшов пищалку залізну. Як заграв у ту пищалку, усі звірі позбігалися і танцюють. Він перестав грати, і звірі повтікали в ліс.
Іде він. Приходить до одного попа.
– Що ти за оден? – звідається піп.
– Та я можу вівчарити.
– Добре, в мене є вівці, кошара й колиба[6]. Будеш у мене вівчарити.
Дурний пішов вівчарити, а піп пішов назирці і в тернину заліз. І дивиться, як він буде вівчарити. А дурний випустив вівці з кошари, ліг і спить. Бог знає куди порозходилися вівці. У полуднє пробуджується дурний і заграв у пищалку. І позліталися всі вівці і звірі. І все танцює.
А піп у тернині так гуляє, що геть усе шмаття на собі пірвав.
Приходить піп додому, а попадя звідається:
– Чому ти такий обірваний?
– У нас такий вівчар, що як заграє в пищалку, то мусиш танцювати, хоч би й не хотіла.
– Ану най заграє, – попадя каже.
– Добре,
Колиба – житло чабанів і лісорубів.
