Причорномор’я. Його братами були Агафірс (предок агафірсів – родичів фракійців) і Гелон (ім’я якого носили плем’я та місто гелонів, що жили поряд із будинами).
Згідно з третьою версією, кочовики-скіфи спочатку мешкали в Азії. Вони зазнали поразки у війні з кочовиками-массагетами і перейшли ріку Аракс (Амудар’я? Аракс? Волга? Дон?). Так скіфи опинилися в Кіммерії. Коли кіммерійці побачили, що проти них виступило велике військо, то почали радитися, що їм робити. Думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була іншою – воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Більшість не хотіла слухатися царів та вирішила без бою покинути країну загарбникам і тікати від них. Царі вирішили, що краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю. Невдовзі вони прийняли рішення розділитися і битися між собою. І всіх, кого в цьому бою було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірас (Дністер). Після того вони покинули країну.
Скіфські воїни. Реконструкція М. В. Горелика
Ассирійський цар Асархаддон після перемоги над кіммерійцями у 679–678 рр. до н.е. зіткнувся з новим супротивником – скіфами (аккадською мовою – ішкуза, давньоєврейською – ашкеназ). Це були природжені стрільці-лучники і неперевершені кіннотники. Володар Ассирії не став з ними воювати. Він уклав договір про союз з царем «країни Ішкуза» Партатуа (Прототієм у Геродота) та віддав одну зі своїх дочок за нього заміж. «Країна Ішкуза» – це, можливо, степи Прикубання й Північного Кавказу, а також Закавказзя та сучасний Іранський Азербайджан, звідки скіфи вирушали в походи проти царств Передньої Азії. Скіфська кіннота допомогла ассирійцям у війні з іранцями-мідійцями. Через кілька десятиліть величезне військо скіфів на чолі з царем Мадієм, сином Партатуа (можливо, онуком Асархаддона), врятувало столицю Ассирії Ніневію, взяту в облогу мідійцями. Двадцять вісім років скіфи воювали в Передній Азії. Вони навіть дійшли до кордонів Єгипетської держави.
Але приблизно в 625 р. до н.е. мідійський цар Кіаксар все-таки розбив скіфів. Мідійське та Вавилонське (Нововавилонське, Халдейське) царства об’єднали свої зусилля в боротьбі проти Ассирії. В 612 р. до н.е. війська Мідії та Вавилону зруйнували Ніневію, за кілька років остаточно загинула Ассирійська держава.
У другій половині VI ст. до н.е. спадкоємці мідійських царів – царі Персії з роду Ахеменідів – установили свою владу над землями від рік Інду та Амудар’ї до Середземного та Чорного морів. Приблизно в 514/513 р. до н.е. цар царів Дарій І (Дарайавауш, 522–486 рр. до н.е.), син Гістаспа (Віштаспи), здійснив похід проти скіфів, що жили в Північному Причорномор’ї.
Щоб відповісти на запитання, навіщо перси вторглися в Скіфію, необхідно зрозуміти, хто такі скіфи.
Стародавні греки та римляни скіфами називали мешканців країни Скіфія. Спочатку так називалися землі від Дунаю до Дону, тобто Північне Причорномор’я. В елліністичний (після походів Олександра Македонського
