style="font-size:15px;"> В священній книзі «Авеста» розповідається про те, що стародавній іранський пророк Заратуштра (Заратустра, Зороастр) вчив аріїв поклонятися тільки Володарю Мислі (богу Ахура Мазді, Ормазду) та закликав відмовитися від шанування старих богів-девів, на чолі яких, за словами пророка, стояв Злий Дух (Анхро-Ман’ю, Аріман). Але багато іранців, скіфи-туранці та індоарії зберегли вірність богам предків – девам.
Цар царів Дарій І, очевидно, був прибічником релігії Заратуштри. Можливо, його похід в Північне Причорномор’я слід розглядати як епізод боротьби іранців-аріїв з туранцями-девопоклонниками. Можливо, похід перського війська в Скіфію – це помста скіфам за допомогу Ассирії та вторгнення в Мідію-Іран в VII ст. до н.е. Можливо, спроба Дарія І підкорити Скіфію була частиною єдиного стратегічного плану. На той час Персія вже підкорила грецькі міста-держави (поліси) в Малій Азії, деякі острови Егейського моря і стояла на порозі боротьби з державами європейської Греції (Еллади), – попереду були ще й Марафонська битва (490 р. до н.е.), й подвиг спартанців царя Леоніда у Фермопілах (480 р. до н.е.), і розгром перського флоту в Саламінській протоці (480 р. до н. е.). Напередодні цього важливого двобою володар Ірану-Персії та всієї Передньої Азії міг розглядати похід на Скіфію як необхідний воєнний захід, який дав би змогу відрізати грецькі поліси від хліба з Північного Причорномор’я і, таким чином, ослабити їх.
Сарматський кінний воїн
Отже, зібравши величезне військо, Дарій І вирушив у похід. Із персами йшли воїни підвладних їхньому царю народів – мідійців, середньоазіатських саків, парфян, індійців, арабів, єгиптян, ефіопів, вавилонян, лідійців, фракійців. Шлях війська Дарія І пролягав від стародавніх Суз (однієї зі столиць Перської держави, головного міста Еламу) до Боспору Фракійського (Босфорської протоки), де залежні від персів греки спорудили наплавний міст. Перейшовши по ньому з Азії в Європу, армія царя царів вогнем і мечем пройшла по землях незалежних фракійських племен і наблизилася до Дунаю. Поблизу гирла великої ріки іонійські (малоазійські) греки знову спорудили наплавний міст. Перед тим, як ступити на нього, Дарій зав’язав на ремені 60 вузлів, наказав будівникам охороняти міст і зробив розпорядження: кожного дня вони мали розв’язувати один вузол. Якщо вузли закінчаться, а військо царя на той час не повернеться, греки могли відпливати на батьківщину. Після цього перська армія рушила вперед.
Величезною була небезпека, що нависла над скіфськими кочовищами. Вона примусила скіфські племена об’єднати сили та звернутися по допомогу до сусідів. На раду до скіфських царів (верховним володарем скіфів був Іданфірс) прибули вожді таврів (вони мешкали в гористій частині Криму і приносили в жертву своїй богині Діві мореходів, що зазнавали корабельних аварій біля їхніх берегів), жителів Подунав’я і Придністров’я агафірсів, а також вожді народів, які жили на північ від скіфів – андрофагів
