по їх закінченні в самому Гондурасі вибухнула громадянська війна. А потім в ньому надовго поселилися неспокій, безладдя, нестабільна ситуація…
Узбережжя Гондурасу
В історії Гондурасу є безпрецедентна «футбольна війна». Поштовхом до неї став футбольний матч 1969 р. між командою цієї країни та збірною сусіднього Сальвадору (грали в тамтешній столиці). Вболівальники Гондурасу не хотіли визнавати несправедливу, на їхню думку, поразку своїх улюбленців. Сутички між гарячими і не в міру агресивними футбольними фанами переросли у справжню війну. Вона тривала чотири дні і встигла забрати понад дві тисячі життів.
На початку ХХ століття американські компанії прибрали до рук території уздовж Карибського узбережжя і відкрили там банановий бізнес. Завдяки цьому Гондурас прозвали «банановою республікою». Ця назва почала широко вживатися для позначення слаборозвинених країн. У ній не було б нічого образливого (хіба банани – не товар, тим паче коли вони якісні й недорогі?), якби б держава сама контролювала їх вирощування та експорт і не віддавала левову частку іноземним бізнесменам. А сталося так, що її використовували як сировинний (банановий) придаток розвинених Сполучених Штатів Америки.
У 1933–1949 рр. у Гондурасі панувала сильна диктатура. А друга половина ХХ століття була ущерть переповнена зміною урядів, військовими режимами з обов’язковими для них репресіями.
Дійшло до того, що на початку 90-х років минулого століття про Гондурас почали говорити як про державу вкрай убогу. І справді: 70 % населення перебувало за межею бідності. І це тільки за офіційними даними. А безробіття, за цими ж даними, становило 30 %. Кінець 90-х років ускладнився ще й сутичками з Нікарагуа_ з приводу кордонів, ураганами і сильною засухою. Щоб подолати голод, країні довелося звертатися до ООН за допомогою. Останні кілька років Гондурас намагається стати на ноги, прийняти правила ринкової економіки, реформує всі сфери життя. Країна є членом Організації американських держав, ООН та інших організацій.
На північному узбережжі Гондурасу живуть індіанці гарифи, так звані «чорні кариби». Вони є нащадками власне карибів і завезених африканських невільників. Цей гордий народ пишається своїм походженням, говорить не державною іспанською мовою, а тією, що походить від давньої карибської, полюбляє суп із равликів і кокосовий хліб.
Гори Комаягуа
Багаторічне іноземне панування призвело до того, що чистокровні індіанці (племена чорті, ленка, хікаке та ін.) становлять лише сім відсотків населення Гондурасу, а більшість його мешканців є метисами (нащадками індіанців і білих). Всього ж у країні мешкає 6,6 млн людей.
Гондурас довго лякав світ своєю розрухою та безладдям, що там панувало, а тепер уже з’явився на сторінках деяких туристичних буклетів. Тур-оператори називають його гостинною і спокійною країною, привабливим
