не тільки нафтою, а й ураном, марганцевою та залізною рудою.
Невеличка держава на західному узбережжі Центральної Африки, країна на екваторі, що омивається ласкавими водами Атлантичного океану, довгий час жахала цивілізацію своєю бідністю й безвихіддям… Вона витягла щасливий білет під назвою нафта. Але чорне золото забило зі свердловини тільки у другій половині XX ст. До того Габон ледве зводив кінці з кінцями, а пересічні габонці від такого життя ледве дотягували до 25 років. А ще раніше через цю територію везли рабів. У XVI ст. Габонн входив до держави Лоанго, що являла собою федерацію провінцій (їх заселяли переважно племена мпонгве, які потіснили корінне населення – пігмеїв). Цими провінціями керували вожді. Португальські торговці налагодили стосунки з вождями з узбережних районів і зайнялися постачанням рабів із внутрішніх територій. До них приєдналися «колеги» з Нідерландів, Великої Британії, Франції. Коли работоргівлю заборонили, флоту Франції було наказано припинити її й на території Габону.
Видобуток нафти
У 30-ті роки XIX ст., після переговорів із місцевими вождями, французам відійшли південний та північний береги бухти Габон, а також деякі прилеглі території. Ця земля була потрібна для благородної мети. За наказом Бує-Війоме, керуючого французькою ескадрою, що перехоплювала в узбережних водах невільницькі кораблі, звільнених рабів висаджували на берег у цій бухті. Тут вони в 1849 р. заснували поселення Лібревіль, майбутню столицю майбутньої країни (362 тис. мешканців).
З другої половини XIX ст. Габон був французькою колонією, спочатку в складі інших колоній, а з 1946 р. мав статус «заморської території» Франції з представництвом у французькому парламенті. У 1960 р. країна стала президентською республікою.
Габон вийшов у незалежне життя убогою державою, з низьким рівнем охорони здоров’я та освіти. Мешканці ще не знали, що буквально в них під ногами вирує нафта. Чорне золото знайшли у 70-х роках минулого століття, і воно швидко зробило свою справу – Габон став багатою і відносно цивілізованою країною. У 1990 р. було закладено нову свердловину і видобування нафти зросло до небувалих висот для такої невеликої країни – понад 20 млн т на рік. Нафтовим гігантам нічого не залишалося, як прийняти маленького, але важливого суперника до ОПБК (Організації країн-експортерів нафти). Габон є також членом ООН, Організації африканської єдності, Банку держав Центральної Африки й має спільну з ними грошову одиницю – франк КФА.
До нафтового буму Габон жив за рахунок продажу деревини. Близько 80 % його території вкрито лісами (а загальна площа країни становить 267 тис. км2). Держава активно вивозила ліс і лісоматеріали високої якості, їх добре купували. Звичайно, за такої експлуатації істотно скоротилися їхні площі – у 1980-х роках було вирубано більшість лісів у прибережному регіоні, проте у внутрішніх районах вони збереглися. Нафта допомогла врятувати «легені країни». Постачання деревини на світовий ринок скоротилося, габонці провели лісовідновлювальні
