прагнути до незалежності.
Територія Туреччини поділена на 80 провінцій, які тут називають ілями. Ілями керують валі, тобто губернатори. Вони призначаються рішенням Ради міністрів і затверджуються президентом.
Столицю Туреччини, Анкару, у давні часи називали Анкірою, а потім Ангорою. Це вона дала назву знаменитій ангорській бавовні і ангорським кішкам. Анкара дуже древнє місто. Колись тут жили хети, потім фрігійці, галати, перси, греки. Під час панування Римської імперії Ангора досягла найбільшого розквіту і була столицею провінції Галатія. За часів Османської імперії Ангора занепала і поступово перетворилася на дрібне містечко, де жили близько 20 тис. мешканців. Так тривало аж до початку ХХ ст., поки у квітні 1920 р. на першому засіданні Великі національні збори не проголосили Анкару столицею новонародженої Турецької Республіки. Зараз це дуже красиве сучасне місто європейського типу з широкими бульварами та вулицями. Недарма турки називають його «зіркою Анатолії» (вона розташована на Анатолійському плоскогір’ї). Тут живе понад 2,6 млн чоловік. Серед інших великих міст широко відомі Ізмір, а особливо Стамбул.
Туреччина швидко урбанізується. Якщо у 1980 р. частка міського населення у державі становила лише 44 %, то у 1998 р. вона досягла вже 73 %. Це й не дивно, бо країна має широко розвинене промислове виробництво. На долю промисловості припадає 27,5 % валового національного доходу. Найбільш розвиненими у промисловому відношенні районами є Стамбул та узбережжя Мармурового моря, Ізмір та узбережжя Егейського моря, Аданський район та Анкара. А провідними галузями промисловості вважаються хімічна, текстильна, харчова та легка. Діють металургійні та нафтопереробні заводи. На зовнішній ринок постачаються металопрокат, одяг, машини, які збираються з комплектуючих, що ввозяться у країну. Відомо, що Туреччина є одним з найбільших і найкращих у світі виробників якісного текстилю.
Стамбул. Мечеть Святої Софії
Туреччина володіє багатьма корисними копалинами, але вони представлені у невеликих обсягах. Утім, вона є чи не єдиною країною Близького Сходу, де, окрім Ірану, ведеться промислова розробка бурого кам’яного вугілля. Видобувається також нафта, але в недостатній для потреб країни кількості. Туреччина змушена купувати її у сусідів. Окрім того, розробляються родовища залізної руди та хрому, які експортуються. Є також родовища марганцю, цинку, свинцю, міді та бокситів.
У країні з таким сприятливим кліматом просто не може не розвиватися сільське господарство. В ньому зайняті 43,4 % дорослого населення. Під сільськогосподарські угіддя використовується майже половина всієї землі. Багато чого з сільськогосподарської продукції продається в інші країни. Вирощуються пшениця, ячмінь, жито, овес, кукурудза, рис, славнозвісний турецький тютюн, картопля, цукровий буряк, бавовна, льон і таке інше. Розвинене виноградарство та садівництво. На теплих узбережжях вирощують цитрусові і навіть банани. Досить
