частини країни. Офіційною мовою королівства стала нідерландська, а південь розмовляв французькою та фламандською. Все це викликало велике обурення серед бельгійців. Уже в 1815 р. вони сформували Єдиний національний фронт, який став головним двигуном боротьби за незалежність. 25 серпня 1825 р. у Брюсселі та Льєжі почалися стихійні заворушення, які швидко перекинулися на південь країни. Внаслідок цього 1830 рік став роком утворення незалежної бельгійської держави. Королем Бельгії за згодою Франції та Англії став молодший син герцога Саксен-Кобургського Леопольд І. А в 1831 р. найбільші європейські країни оголосили Бельгію «незалежною і довічно нейтральною державою».
Наступні десятиріччя в історії молодої держави були відмічені бурхливим розвитком промисловості, і вона швидко вийшла на одне з перших місць серед промислово розвинених країн світу. Нащадок Леопольда І, Леопольд ІІ, усі свої зусилля спрямував на захоплення колоніальних володінь у Центральній Африці. Йому вдалося завоювати великі африканські території, які до 1960 р. мали назву Бельгійське Конго.
Але економічна стабільність і гарантії нейтралітету не врятували королівство від участі у воєнних діях під час Першої світової війни. Воно стало однією з перших її жертв. 3 серпня 1914 р. німецький уряд оголосив Бельгії ультиматум з вимогою надати німецьким військам можливість пройти через її територію до Франції. Бельгійський уряд відмовився. Вже через два дні німці окупували сусідку і жорстоко подавили рух опору. Вони покинули Бельгію лише через 4 роки після поразки у війні.
Процвітаюча економіка країни була майже знищена. А повоєнна Бельгія відмовилася від нейтралітету. Довгий час бельгійці відновлювали зруйновані заводи, проводили реконструкцію підприємств, долали безробіття та інфляцію. І тільки-но країна почала ставати на ноги, її знов спіткало воєнне лихо. 10 травня 1940 р. німецькі війська без оголошення війни знов увійшли до Бельгії. Короля Леопольда ІІІ ув’язнили у замку Лакен, а потім вивезли з країни. Уряду вдалося емігрувати в Лондон. Там його члени утворили новий кабінет міністрів у вигнанні. Вони, як і багато їхніх співвітчизників, вважали короля зрадником. Тому у вересні 1944 р., коли війська союзників звільнили Бельгію від окупації, уряд, що повернувся, скликав парламент. На його першому засіданні регентом королівства було обрано брата Леопольда, принца Шарля.
На цей раз чотирирічна окупація не нашкодила країні так, як 30 років тому. Відновленню діяльності промислових підприємств і їхній реконструкції сприяла допомога з боку США і Канади. Щоб уникнути у майбутньому воєнної небезпеки, Бельгія активно почала вступати в різноманітні економічні та політичні союзи і блоки, гаряче підтримала ідею європейської єдності. У 1948 р. вона увійшла до Західного союзу (нині Західноєвропейський союз), а через рік до НАТО. З 1967 р. в Бельгії знаходиться Рада НАТО та штаб-квартира головнокомандувача об’єднаними військами НАТО в Європі. Вона також однією з перших стала членом Європейського Союзу, Ради Європи.
