Академік живопису (1795р.), радник Петербурзької академії художеств (1802р.).
Світський живопис, який утвердився на початку XVIII ст., вивів на провідне місце серед інших жанрів парадний та інтимний портрет. Серед блискучих майстрів, які розвинули цей жанр (Нікітін, Матвеев, Аргунов, Антропов, Рокотов, Левицький), не останнє місце посідає талановитий і своєрідний художник В. Л. Боровиковський. Він уніс у портретне мистецтво уважне ставлення до світу людських почуттів та елегійний настрій, настільки характерні для сентименталізму, що розквітав.
Володимир народився 24 липня 1757 р. у містечку Миргороді на Полтавщині. Його батько, Лука Боровик, належав до місцевої козачої старшини, володів будинком і двома невеликими ділянками землі. Наслідуючи традицію, четверо його синів служили в Миргородському полку. Але Володимир у чині поручика пішов у відставку і присвятив себе живопису. Батько, який писав ікони для сільських церков, навчив іконопису всіх дітей. У місцевій художній артілі Боровики мали славу майстрів. Ікона «Богоматір із Христом» і образ «Цар Давид», виконані в традиції українського козацького бароко, свідчать, що 28-річний Володимир добре засвоїв прийоми релігійного живопису. А на першому своєму напівремісничому портреті «Полковник Руденко», що нагадує давню парсуну, він зобразив кремезного козака в жупані зі старанно виписаним обличчям. По цій роботі ніяк не можна було вгадати, що Боровик буквально через кілька років набуде визнання як видатний художник-портретист.
Долю Володимира Лукича докорінно змінили дві алегорії, виконані для прикраси кременчуцького палацу. До цієї роботи його залучив друг, поет В. В. Капніст, висланий за сміливі твори з Петербурга на рідну Україну. Як предводитель дворянства Миргородського повіту, а потім Київської губернії, він складав проекти «потьомкінських сіл» для урочистих зустрічей Катерини II. Картини Боровика сподобались імператриці й потішили її самолюбство. На одній із них вона була зображена Мінервою, оточеною мудрецями Давньої Греції, а на іншій був зображений Петро І у вигляді плугатаря, а сама Катерина II – сіячем. Царська похвала відкрила Володимирові дорогу до Петербурга, куди він і вирушив разом із Капністом у вересні 1788 р.
До Академії художеств 30-літній живописець-початківець вступити не міг, хоча і надав своєму простонародному прізвищу дворянського звучання. Він брав приватні уроки в прославленого земляка Д. Г. Левицького і австрійського портретиста І. Б. Лампи. Від учителів Боровиковський перейняв блискучу техніку, легкість письма, композиційну майстерність і вміння підлестити тому, чий портрет писав. У гуртку відомого архітектора, поета і музиканта М. О. Львова, у будинку якого прожив десять років, Боровиковський опинився серед видатних діячів художньої Росії: Державша, Баженова, Хемніцера, Хераскова. У перші роки перебування в Петербурзі Володимир Лукич в основному продовжував займатися іконописом. Він створив 37 ікон для Борисоглібського собору в Торжку і 8 – для Іосифського собору в Могильові.
Поступово художник перейнявся
