додають величній позі принца урочистості й монументальності. А розкішний східний одяг – атлас, сап'ян, хутро й коштовності – перетворює портрет Муртази-Кулі-Хана на один із кращих зразків парадного портрета в російському мистецтві.
Виконуючи замовлений портрет О. Б. Куракіна – найближчого сподвижника імператора Павла І, Боровиковський згадав слова свого вчителя Д. Левицького: «Нам доводиться портретувати не лише тих, кого ми поважаємо, хто припав нам до серця. От вам моя порада: звертайтеся до принципу натюрморту. Предмети багато чого можуть розповісти про тих, кому вони належать…» І художник віртуозно і яскраво перетворює образ вельможі на сяючий коштовностями й атрибутами влади і звань «натюрморт».
Поряд із портретами знатних дворян Боровиковський виконував і численні замовлення царської родини. Серед кращих – «Портрет Павла І» (1800 р.), картина-портрет «Катерина II на прогулянці в Царськосельському парку» (середина 1790-х pp.) і портрет великого князя Костянтина Павловича, за який йому було присвоєно звання академіка.
І саме тоді, коли його творчість була повною мірою оцінена двором, 37-річний художник, замість того щоб зосередитися на парадних зображеннях, захопився портретною мініатюрою. Як найбільш гармонійний жанр вона давала можливість передати почуття. Саме в ній, на думку Боровиковського, втілювалися поняття любові і пам'яті – основа основ будь-якого мистецтва. Особливим ліризмом й інтимністю пройнятий «Портрет В. В. Капніста». На невеликих овальних парних портретах зображений Державін зі своєю першою дружиною, дворові дівчата Львова – Лізонька і Дашенька, – і подружжя Львових. Тонко виписані мініатюри зберігали всі риси портретованих до найменших деталей.
Але вершинами мистецтва Боровиковського стали жіночі камерні портрети, у які він уклав усю свою нерозтрачену ніжність. Художник немов милується юністю, оспівує красу і створює для сентиментально-сумних образів особливу манеру письма: м'які переливи приглушених тонів, мальовничу гладкість, «фарфоровість», перламутровість. У незабутніх жіночих портретах, написаних у 1790—1800 pp., утілилася гармонія м'якої і ліричної натури самого художника (портрети Філіппової, Скобєєвої, Арсеньєвої). Сентиментальним і ліричним є здвоєний портрет сестер Гагаріних, об'єднаних загальним настроєм «ніжної мрійності» і любов'ю до музики. Витончені пози, живі очі, ніжні овали юних облич, тонкі переливи сріблясто-сірих, фіолетово-рожевих і блакитних тонів, привітна природа – все говорить про те, що ці славні дівчата можуть жити тільки у світі, повному щирості, незлобивості й доброти.
Для прекрасних жіночих образів Боровиковський створив певний стиль портрета: поясне зображення, заглиблена в задуму фігура, яка спирається рукою на яку-небудь підставку, а тлом для млосного вигину тіла в легкому світлому, немов невагомому, одязі є тихий пейзаж. Досконала гармонія барв і образів. Проте які індивідуальні риси його героїнь і як дивно гарна кожна!
