художню майстерню і картинну галерею. Домігся будівництва у Феодосії торгового порту і залізниці й провів туди воду від свого джерела. У батька міста постійно було багато справ і турбот. І найголовніше – у життя Івана Костянтиновича знову прийшло кохання. Шлюб із молодою вдовою Ганною Микитівною Саркізовою зробив його знову щасливим. Вона стала вірною супутницею і доброю господинею у величезному будинку, заповненому дітьми, онуками і картинами.
Айвазовський ні на день не припиняв роботи. Виставлена в Галереї Третьякова картина «Чорне море» (1886 р.) змушувала завмирати відвідувачів перед первозданною стихією, якій І. М. Крамськой дав найвищу оцінку: «Дух Божий, що носиться над безоднею». Картини, написані на одному подиху, художник виношував роками. «Починаючи писати будь-яку картину, я не створюю її відразу на полотні, а тільки копіюю з можливою точністю ту картину, що раніше склалася в моїй уяві і вже стоїть перед моїми очима. У картинах моїх завжди бере участь, крім рук і фантазії, ще й моя художня пам'ять».
Одного разу, 1895 p., після відкриття своєї 120-ї персональної виставки, Айвазовський на прохання Куїнджі дав урок в Академії. Вражені учні спостерігали, як, відібравши всього 4 фарби, за 1 годину 50 хв. художник перетворив сіре полотно на бурхливе море, легкими штрихами виписавши корабель із повною оснасткою, що бореться зі штормом. Тому ніхто не сумнівався, коли рознісся слух, що Айвазовський за 10 днів написав колосальних розмірів картину. Стоячи перед полотном «Серед хвиль» (1898 p.), будь-який учень і художник розумів: для того щоб створити таку картину, потрібне ціле життя. «Усе моє попереднє життя було підготовкою до картини, яку ви бачите», – слова, сказані художником про цей шедевр, можна було б віднести до багатьох його полотен.
Почалося XX століття. Айвазовський зустрів його щасливим, в оточенні великої родини, що включала не лише рідних і близьких, але й усіх, хто мав потребу в його допомозі, кому він робив добро. «Країною Айвазовського» називали земляки Феодосію, і він як добрий геній не тільки допомагав процвітанню міста, а ще й у половини феодосійських родин хрестив дітей і майже всіх бідних наречених обдаровував посагом. Художник раптово помер на 83-му році життя, 19 квітня 1900 р., не встигнувши дописати картину «Вибух турецького корабля». Вся Феодосія йшла за його труною. У годину похорону весняний день потьмянів, почав накрапати дощ, море сумно билося об берег.
Шуми, негодою хвилюйся:
Він був, о море, твій співець.
Амосов Микола Михайлович
(народ. 1913 р. – пом. 2002 р.)
Відомий кардіохірург, біокібернетик, учений-експериментатор, громадський діяч. Директор Інституту серцево-судинної хірургії, завідувач відділу біологічної кібернетики в Інституті кібернетики. Академік Національної академії наук України, член-кореспондент Академії медичних наук, професор. Герой Соціалістичної Праці (1973р.), лауреат Ленінської (1961р.) і Державної (1973р.) премій СРСР
