не любив непорядку й лінощів, своїм прикладом він заражав бездіяльних друзів, які ніби чогось чекали, і дорікав їм біблійними словами: «Жнива багато, а працівників мало».
У 1902 р. Борис Дмитрович оселився в Києві, де прожив до самої смерті. Чотири роки він активно займався редакцією першої щоденної української газети «Суспільна думка» (пізніше – «Рада») і журналу «Нова громада». У 1906 р. він став одним із організаторів першого київського товариства «Просвіта». Напівлегальна організація, чиїм керівником був Грінченко, ставила за мету відродження до повноцінного життя рідної мови і традицій, вона займалася навчанням неписьменних, виданням книг українською мовою й іншою просвітительською діяльністю.
Редакційну і керівну роботу Грінченко поєднував із втіленням у життя своєї мрії, яку давно плекав. Кілька років напруженої праці, усі зібрані ним лексикографічні і фольклорні матеріали, помножені на таку ж копітку роботу найвідоміших представників української інтелігенції – М. Костомарова, М. Лисенка, І. Франка, Лесі Українки, О. Русова, – втілилися у справжньому пам'ятнику Борисові Дмитровичу. Ним став найповніший за всю історію країни тлумачно-перекладний «Словарь української мови» (виданий у 1907—1909 pp.), який нараховує 68 тис. слів. Для української науки і культури він мав таке ж значення, як, наприклад, словник Даля для російської або Лінде – для польської: словник зафіксував народну і фольклорну мови й іноземну лексику. Але суспільство безжалісно поставилося до цієї праці, і після першого видання про нього забули майже на півстоліття. Повторне видання відбулося лише в 1950-х pp., але й донині цей словник не втратив своєї лексичної цінності.
В останні роки життя Грінченка, з настанням реакції, посилилися переслідування його як українофіла і політично неблагонадійного. Кілька місяців він провів у в'язниці, де туберкульоз цілком запанував у його і так неміцному організмі. Остаточно підірвали моральні і фізичні сили Бориса Дмитровича смерть замученої царськими поплічниками дочки-революціонерки і важка хвороба онука. У 1910 р. він виїхав на лікування на італійський курорт Оспедалетті, де помер 6 травня.
Поховали великого сина українського народу на батьківщині, у Києві. Бориса Дмитровича Грінченка, приреченого тепер на вічний спокій на Байковому цвинтарі, проводжали в останню путь тисячі людей. Ридала не одна Україна – Білорусія, Польща, Росія, Італія, Франція, Австрія, де його діяльність була широко відома. У труну як символ його великотрудного життя поклали терновий вінець. Грінченка називали не тільки апостолом. Його називали мучеником української землі.
Грушевський Михайло Сергійович
(народ. 1866 р. – пом. 1934 р.)
Видатний український історик, літературознавець, публіцист, письменник, громадсько-політичний і державний діяч, академік Всеукраїнської академії наук і АН СРСР, Голова Української Центральної Ради, перший
