виїхав до Відня. Потім жив у Берліні, Празі, Женеві. 1919 р. М. Грушевський заснував у Відні Український соціологічний інститут, у 1920—1922 pp. редагував журнали «Борітеся – поборете», «Східна Європа», «Наш стяг». Поступово він одійшов від політики, залишив лави Української партії соціалістів-революціонерів і зосередився на науковій роботі. У цей період учений написав багатотомну «Історію української літератури».
Туга за батьківщиною, байдужість керівників західних держав до українських подій, матеріальні труднощі примусили його вступити в переговори з радянським керівництвом щодо повернення в Україну. Більшовикам це було зручно, оскільки забезпечувало контроль над діяльністю Грушевського і нейтралізувало одного з політичних лідерів еміграції. Після отримання дозволу ВКП(б), у якому колишньому главі Центральної Ради було надано гарантії безпеки, 1 березня 1924 р. він повернувся до Києва.
На батьківщині Михайло Сергійович, якого ще в грудні 1923 р. обрали дійсним членом Всеукраїнської академії наук, повністю зайнявся науковою і організаційною роботою. Учений очолив секцію історії України історичного відділу ВУАН, до роботи котрої були залучені кращі фахівці і талановита молодь. За його безпосередньої участі почали діяти Комісія порайонного вивчення України і Археологічна комісія. Під керівництвом Грушевського виходили журнали «Україна», «За сто років», «Дослідження з історії України» та ін.
1929 р. Грушевського обрали академіком АН СРСР, визнаючи його безсумнівний внесок в історичну науку. Але вже 1931 р. по дорозі на сесію Академії в Москві його заарештували. Ученого звинуватили в тому, що він очолював «Український національний центр». Органи ОГПУ звинувачували «Центр» у спробі відірвати Україну від СРСР і відновити там буржуазний лад. На допитах у Москві та Харкові вже немолодого Грушевського примусили визнати висунуті обвинувачення. Однак пізніше він від них відмовився і був звільнений з-під варти. Проте Грушевського було знято з усіх посад і він змушений був жити в Москві під наглядом НКВС.
25 листопада 1934 р. в Кисловодському санаторії після нескладної операції щодо видалення карбункулу Михайло Сергійович помер за нез'ясованих обставин. Йому було 68 років. Тіло покійного професора перевезли до Києва і поховали на Байковому цвинтарі.
Після смерті М. Грушевського влада почала створювати йому репутацію «ворога народу». Розповсюдження його праць було заборонено, і вони зайняли місце в спецархівах. Переслідувань зазнали родичі і колеги видатного історика. У радянських таборах загинули дочка вченого Катерина Грушевська, брат Олександр і племінник Сергій.
Незважаючи на радянські міфи і замовчування правди, український народ через десятиліття проніс добру пам'ять про свого видатного сина, ученого і патріота – Михайла Сергійовича Грушевського.
Зараз його ім'я носять Інститут української історії HAH України і одна з вулиць Києва. У центрі столиці споруджено пам'ятник М. Грушевському.
Гурченко
