як оце мене тепер, чи старість пригнула до землі…
Вони обнялися знову – сивий, висхлий князь і такий же сивий, але ще міцний, жилавий Тур.
– Ну, сідайте – розповідайте, з чим приїхали, – опустився на лаву князь. – Щось гарне чи погане?
– Погане, князю.
– Ну?
– Гунни погромили уличів, князю… Князь Добромир помирає від язвин у нас на Кам'яному Острові…
– О!
– Гуннські вершники переслідували його з сім'єю аж до Тікича. А звідти, як відомо, недалеко і до полянських родів…
– Хай бережуть нас боги! Це справді страшні вісті!.. Від Тікича до Росі – рукою подати… Але, може, у них немає наміру йти на нас? Що каже князь Добромир?
– З його слів, князю, ясно, що гунни замислили відновити могутність своєї держави, – втрутився у розмову Кий, – і перший свій удар спрямували проти уличів…
– Поки сини Аттіли сварилися між собою і чубили один одного, щоб зайняти місце батька, ми сиділи собі спокійно, – додав Тур. – А тепер, коли Еллак убитий у бою, Денгізих помер, Кандак засів зі своїм плем'ям у Мезії, за Дунаєм, а інші розбрелися хто куди, Ернак згуртував чималі сили і нападає на сусідів. Видно, хоче, як і його батько Аттіла, примучити їх, обкласти даниною, зробити своїми рабами…
– Схоже, що так.
– Ми привезли полоненого гунна, князю, – отроки взяли в полі, коли рятували улицького князя з сім'єю… Може, розв'язати йому язика? Він знає багато…
Князь Божедар тільки тепер повільно скосив очі на гунна і довго мовчки дивився на нього. Києві, котрий тим часом уважно розглядав князя, здалося, що у старого пробудилася при цьому якась зацікавленість, ніби спалахнула в пам'яті іскра давно відшумілого життя.
– Запитай, Чорний Вепре, як звати його і гуннського кагана, – повернувся до молодшого сина князь.
Чорний Вепр швидко й голосно заговорив по-гуннськи. Почувши рідну мову, гунн спочатку витріщився на молодого княжича, а потім щось коротко відповів.
– Що він каже? – спитав нетерпляче князь.
– Він каже, що його звати Креком, а каганом у них справді син Аттіли Ернак…
– Ернак? Я його пам'ятаю… Які ж його наміри?
Гунн наїжачився, втягнув голову в плечі і, похмуро бликаючи спідлоба, кинув крізь зуби кілька слів.
– Крек відмовляється відповідати на такі запитання. Каже: простому воїнові невідомі наміри кагана, – знову переклав Чорний Вепр.
– Скільки ж у Ернака воїв?
– Це знає один каган, – була коротка відповідь.
– Куди піде каган після битви з уличами?
– А це відомо одному Тенгріханові! – з викликом відповів Крек і криво усміхнувся кутиками уст.
Князь Божедар розгнівався.
– Низький рабе! Песе! Ось коли тобі засунуть за пазуху тліючу головешку, ти заговориш інакше і все розповіси! Подумай над цим, негіднику!..
