одразу здогадається, від кого посланець, і повірить кожному його слову.
– Я так і зроблю, матусю. Але ж як я дізнаюся потім, що намислив каган?
– Домовся з Креком, щоб повернувся і сповістив тебе про його наміри. Назнач йому час, місце зустрічі…
– Розумнесенька моя! – вигукнув Чорний Вепр радісно і, пригорнувшись, поцілував матір у голову.
Не спав у цю ніч також гунн Крек. Ще звечора обмацав усю яму і пересвідчився, що без сторонньої допомоги вибратися з неї не зможе. Тепер він мовчки скоцюрбився в кутку й задумливо пощипував свою ріденьку бороду.
Іноді підводив голову догори і довго дивився на шматочок темного неба, де мерехтіли дрібненькі, як мак, зірочки, і тоді з його пересохлого горла виривався глухий болісний стогін, схожий на клекіт степового беркута. Крек знав, що це остання в його житті ніч, що ранок принесе нестерпні муки і смерть…
Раптом його чутке вухо вловило якийсь неясний шурхіт.
Він схопився на ноги.
Шурхіт посилився, і через мить поруч з ним у яму опустилася дебела сукувата жердина. Потім долинув шепіт:
– Креку, вилазь! Я врятую тебе!
«О великий Тенгріхане, невже ти почув молитву і благання бідного нікчемного гунна і послав полянського княжича, щоб він висвободив мене з цієї сирої холодної ями? Адже це голос Чорного Вепра!»
– Ну ж, вилазь! Швидше! – линуло згори.
Крек ще раз у думці попросив Тенгріхана врятувати його і захистити від недобрих людей і злих духів, а потім спритно подерся по жердині нагору. Там міцна рука підхопила його і допомогла стати на землю.
– Я княжич Чорний Вепр, – почувся знайомий шепіт. – Я внук Аттіли і племінник кагана Ернака…
– О боги! – вирвалось в ошелешеного гунна.
– Я приготував тобі найкращого коня, торбу з харчами і зброю, щоб було чим відбиватися від хижих звірів чи переслідувачів… Мчи прямо до кагана і вручи йому цей талісман, щоб він здогадався, чий ти посланець, – і Чорний Вепр вклав гуннові в руку материн амулет. – Скажеш – від твоєї сестри, полянської княгині Чернети, і твого племінника, княжича Чорного Вепра… Зрозумів?
– Зрозумів…
– Ти народився під щасливою зорею: я врятував тебе від смерті, а каган Ернак нагородить тебе за добрі вісті.
– Що я маю переказати каганові?
– Слухай уважно!..
І Чорний Вепр, нахилившись до самого вуха гунна, почав тихо, але настійливо втовкмачувати йому все, що він має сказати Ернакові, а той на знак згоди мовчки, не перепитуючи, кивав головою.
Гнів Перуна
Втечу полоненого виявили зразу після ранкової учти, коли до князя прибіг украй переляканий челядник.
– Князю, утік гунн! – вигукнув він.
Звістка вразила всіх, мов грім.
Князь спохмурнів. Гнівно затіпалася його біла скуйовджена борода.
– Кажи толком – як він зумів утекти? Де ж був дворовий
