Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко страница 21
Мій друже, мій козаче.
Хоча літа додолу гнуть
І тінь ляга на вічі,
Та зрозумій одвічну суть:
На світі ми не вічні.
Тож поки не відкрапав строк —
Твори добро для щастя.
І, як промовив наш Пророк, —
Тобі за це воздасться.
Бо інше – видумки старі —
Упало й розкололось.
Лиш на любові і добрі
Життя зростає колос.
Відпустіть хоч на тиждень, турботи,
До полів, в глухомань, до села,
Щоби скинув, зумів побороти
Втому ту, що на душу лягла.
Щоб забулись столичні суєти,
Суперечки, де чорні роти,
Бо вразливі до кривди поети
Мають трішки й себе берегти.
Відпусти мене, місто, хоч трохи
Наодинці з собою побуть…
В протиріччях крутої епохи
Як збагнути нам істини суть?
Може, це непосильна задача?..
Захотілось спинитись на мить
І усе, що відчув, що побачив,
В сповідальний рядок перелить.
І, забравши звук неба з собою,
Дзвін полів, що колосять жита,
Знов вернутись до вічного бою,
У тривожні окопи життя.
Народився в квітні —
Від зими утік…
Вогники привітні
Сіяв чарівник.
Посміхнувся мамі
Краплею роси…
На живій мембрані
Рідні голоси.
Посміхнувся тату
Квіткою згори,
А квіток багато —
В очі забери.
Молоденький квітень
З листяних обнов
Навпростець до літа
По траві пішов.
І світи блакитні
Прагли до тепла…
Народився в квітні —
Першого числа.
Усі мовчіть – щось мати каже,
Цвітуть притишено слова.
Вони із веселкових вражень,
З любові, що в душі жива.
Зійшлися діти всі до хати,
Де хліб, як доля, на столі…
Усі мовчіть: говорить мати
Вустами неба і землі.
Ні манікюрів, ні начосів
Не звідали жінки села.
Ходили по городі босі,
Щодня схилялись до зела.
На шиї хрестик, ніби дзенька,
В трудах потріскана рука.
Жіноцтва вік у вас куценький —
Од двадцяти до сорока.
Не поміняла вас епоха —
Вставай до праці на зорі.
Вам не полегшало нітрохи —
Усе ті ж клопоти старі.
Ой, під очима кола темні,
Сльоза гіркава – то не гріх.
В пекучій од турбот пательні
Розплавились шматочки втіх.
І чим я можу вас утішить?
Де віднайти ласкавих слів?
Не стала доленька добріша
До вас, мадонни хуторів.
Граблі, сапа, бур’ян як хаща,
Землі весняні лемеші…
Коли життя вже стане краще,
Сяйне