душа.Дала той урок
Іще змалечку мати,
І поле,
Щоб щедро умів засівати,
І сад,
Простягнувши
Заквітчані віти, —
Щоб я научивсь
Рідну землю любити.
Урок доброти —
То велика наука,
Її передай ти
Для сина, для внука.
Щоб мудрість,
Що схована глибоко в слові,
Скропилась водою
Живою любові.
Куди б не пішов ти —
Повернешся знов.
Од себе втекти
Не вдається нікому.
На скроні сріблястій
Запечена кров
Розкаже про все
В монолозі німому.
Розкаже про всіх
І спитає про все,
Бо час сповідальний
Минути не можна:
Що людям приніс ти?
Що син принесе?
Де правда свята?
Де неправда безбожна?
До 10-ліття відродження
Піднявся він у небеса столиці,
Розносячи свій неповторний дзвін.
Нехай у наших душах освятиться
Величність і краса соборних стін.
Михайлівський усіх нас знову кличе,
Щоб ожила у вірі доброта.
Апостолів святих ясні обличчя
Запрошують молитву на вуста.
Вклонімось, браття, цій врочистій днині,
Хай обнімає радість нас усіх.
Як хочеться, щоб менш було гордині,
Щоб не заводив нас у пастку гріх.
Не будемо все споминами мірять,
Святі писання вітер не порве.
Ожив Собор – Храм батьківської віри,
І Україна також оживе.
Тож хочеться в цю мить лиш небо слухать,
Щоб щезла злості і неправди тінь.
В ім’я Отця і Сина, в ім’я Святого Духа —
І повсякчас. І навіки. Амінь!
О доле, дай живої сили,
Щоб очі не залляла туш,
Щоб я зборов душевні зливи
І пережив душевну суш.
Дай, доленько, – прошу я мало, —
Щоб зміг не зраджувать собі
І серце щоб не розірвалось
У цій пекельній боротьбі.
Якщо впаду, навік загину,
Порвавши ниточку життя,
Хай повернеться в Україну
Душа моя із забуття.
Хоча б на мить вернеться знову
У рідний край через літа —
Відчуть, що українська мова
Іще злітає на вуста.
Ой же без господаря
Хата ніби пустка.
В хату без господаря
Краще не ходи,
Бо немита шибка
Сонця не пропустить,
На столі не видно тут
Хліба ні води.
В хаті без господаря
Мряка і зажура —
Тріскаються стіни,
Протікає дах.
І немає сміху,
Й погляди похмурі,
І сидять принишкло
Діти по кутках.
Хата
