чимало,Та в дорозі знову…
Лиш би не прив’яло
Материнське слово.
З помислом високим
Подивлюсь на зорі…
Лиш би не засохнув
України корінь.
Народе мій, ти необачний часто,
Хоч час настав, щоб ти уже прозрів.
Якщо бажаєш ти дійти до щастя,
То не бери сліпих поводирів.
Про минуле з поглядом на сучасне
Батьку-отамане, де ти забарився?
Не минай в дорозі рідного коша,
Бо без тебе, батьку, похмурніли лиця,
Бо без тебе може зогнисти душа.
Хлопці у зневірі опускають руки,
Спину нахиляє кривда та біда.
Забувають мову кручені онуки,
І панує всюди грошова орда.
Стали ми байдужі, стали в герці кволі.
Той продатись може, хто живе в нужді.
Бусурманські коні топчуть жито в полі,
А на трон все лізуть зганьблені вожді.
Лижемо чужинцям ми смердючі п’яти,
Щоб зміняти волю на липкий п’ятак.
І, сльозу сховавши, промовляє мати,
Промовля Вкраїна: Що ж ви, діти, так!?
Я ж вас научала, щиро вас благала:
Не продайте честі, волю бороніть.
Чом, пани-паночки, вам грошей все мало?
Чому вашу совість замінила гидь?
Як же поєднати (хто сказати може?) —
Мурувать палац свій і державний дім?
Ой, знялись високі панські огорожі,
Батьку-отамане, у краю твоїм.
Стверджуватись в світі нам дано востаннє,
Щоби не хилити в кривді голови…
Батьку-отамане, з нашого чекання
Ти прийди і правду нашу оживи.
Не відійшли ми від тривоги,
Хоч нам не суперечив Бог.
У нас до волі всі дороги,
Застелені з одних тривог.
Сліз розпачу вже повен глечик,
Згубився смолоскип мети.
У повсякденних суперечках
Себе не можем віднайти.
Невже дурніші ми за інших,
Невже Господь кебет не дав?
Невже, невже той долар грішний
Зробив бедлам із наших лав?
Ми всі кричали і клялися,
Що оживе людська душа.
Замулилася слів криниця,
Бо там вода – немов іржа.
А хтось накравсь й не хоче знати
Про біди болісні земні.
Діждуться грішники розплати?
Діждуться вироку?.. Чи ні?
Чого у дзвони б’є омана,
Сховавши Божу благодать?
Болять мені оці питання —
Ой, як розпечено болять.
Коли у серці поклик журавлиний
І втома ріже зморшкою чоло,
Я добре знаю – є одна-єдина,
Що не сховає рук своїх тепло.
Коли далеко – знов до тебе лину,
Спішу до тебе, як весняний птах,
Бо, де б не був я, – ти одна-єдина,
В моїм мовчанні і моїх словах.
Коли день світить, як рясна калина,
І зерна мрії падають в ріллю,
Я
