обіцянки слизькі, як амеба,Ситним хлібцем не вкладеш їх у рот…
Ой, вже давно розібратися треба —
Хтось непутящий… Вожді чи народ?
Камінь на скелі біля річки Тетерева, поблизу Житомира, нагадує козацьку голову.
Ту скелю люди звуть Головою Чацького.
В народі про це ходить легенда.
А Поліссям ходить, заходжа в оселі
Про давно забуте розповідь жива…
Чом то біля кручі, на урвистій скелі,
Камінь – мов козацька буйна голова?
В’юниться ріка там, звивисто хлюпоче —
Знає щось, та мови не збагнеш ніяк…
А козак на скелі ледь примружив очі,
І кусає вуса молодий козак.
…Кажуть, сам Хмельницький вивів на дорогу,
Передав до Січі потайний папір
І сказав гінцеві, криючи тривогу:
– Ти донести маєш всім наперекір.
Лиш не попадися, бо то буде лихо.
З Богом, синку, з Богом… Вирушай… Пора… —
У гінця кінь вірний і швидкий, як вихор,
У гінця шаблюка – блискавки сестра.
Промайнули гори, промайнули луки,
Раптом: «Стій!» – сторожа вершника спиня.
У руці козацькій блиснула шаблюка —
І шукай могилу, і лови коня.
Та загін шляхетський кинувся в погоню:
– Пся крев! Хлоп негідний обдурив, бач, нас.
– Ой лети, мій друже, не спіткнися, коню, —
Ти ж бо пам’ятаєш гетьманів наказ.
Чи гнідий спіткнувся, чи втомився, може, —
Наздогнали хлопця – виходу нема…
З трьох боків довкола суне рать ворожа,
Гляне в бік четвертий – урвища пітьма.
Кресонуть по латах – та нерівна сила,
А папір захоплять – не минуть біди…
Уклонився сонцю, батьківським могилам —
Над проваллям диким обірвав сліди.
…В’юниться ріка там, пінний саван стеле,
Знає щось, та мови не збагнеш ніяк.
Там козацький профіль на високій скелі —
То безсмертя вічне заслужив козак.
Бандуристові Віктору Лісоволу
Наслухавшись козацьких гордих дум,
Заснуть не можу – мучать давні муки…
Я чую, як пищаль стріляє в глум
І кривду б’ють освячені шаблюки.
Бандуро-сестро… В звуках ожили
І битви грім, і серця ярий клекіт.
З туману дум, з гарячої золи
Встає мій предок – мужній і далекий.
Дзвенить в струні історія моя
(Ми ж не якісь безбатченки у світі),
Іздавна волі дороге ім’я
Стояло нам зорею у зеніті.
Мій давній предку, б’ю тобі чолом
За вдачу щиру, чесну і вогнисту,
За те, що зло не називав добром
І вірний був святому побратимству.
В живій бандурі міниться душа…
Спасибі їй, що нагадала знову,
З якого роду, кореня, коша,
Яку міцну ношу в собі основу.
Мій бандуристе, дяку теж прийми,
Що
