нього, що навіювались вам змалечку.
На даному етапі давайте виходити з того, що алкоголіки фізично відрізняються від нормальних людей і що, зробивши бодай один ковток спиртного, вони змушені робити ще один, потім ще – зачароване коло. Якби все так і було, то яким чином алкоголізм міг стати прогресуючою хворобою, яка виявляється поступово? Навіщо тоді потрібен період від 2 до 60 років, щоб перетворитися на алкоголіка? Згідно з цією схемою, вперше спробувавши спиртне, тільки алкоголік мусить продовжувати пити до втрати свідомості. АА стверджують, що є спільнотою чоловіків і жінок, які втратили здатність контролювати вживання алкоголю. Отже, що колись вони таку здатність мали, тобто алкоголізм не може бути генетичним захворюванням. АА самі собі суперечать. На підставі яких наукових даних вони з такою впевненістю стверджують, що це захворювання невиліковне, якщо вони навіть не можуть дати точного визначення самої хвороби та встановити, хворі ви на алкоголізм чи ні? Лікування немає, але порятунок є. У чому різниця між лікуванням і порятунком? Чому людина, яка понад 20 років не вживала ані краплі алкоголю, розпочинає свій монолог словами «Я алкоголік»? А людина, яка звалилася п’яною після шістьох літрів пива, не вважається алкоголіком, а просто розслабляється на вихідних? З іншого боку, співробітник офісу, який періодично прикладається до своєї фляжки в робочий час, автоматично отримує тавро алкоголіка.
Ця тема здається досить заплутаною та суперечливою. Проте ніхто не звинуватить бабусю в алкоголізмі за її щорічну чарку імбирного вина, однак всі ми, здається, погодимося, що дядько Тед, безумовно, алкоголік. Але як бути з рештою? Треба провести якусь межу. Я гадаю, що доктор Барнард та АА зробили позитивний внесок у вирішення цього питання. Адже важливий не об’єм випитого, не вид напою і не привід, а відповідь на запитання:
Тому давайте ненадовго приймемо визначення алкоголіка, як людини, яка втратила контроль над споживанням спиртного. З цим не стануть сперечатися ані лікар, ані АА. Але наскільки це визначення наблизить нас до розуміння того, чи є ви алкоголіком? Як мінімум замість набору безглуздих запитань воно дає нам певний критерій. На перший погляд може здатися, що ми з АА перебуваємо в непримиренній опозиції. Насправді ж маємо багато спільного. Але якби алкоголізм був фізичним захворюванням, лікар зміг би його діагностувати. Якщо алкоголіком є людина, яка не здатна контролювати кількість випитого, то, звісно, краще за всіх це захворювання можуть визначати самі алкоголіки. Тоді чому, коли людина втрачає контроль над собою, це очевидно для родини та друзів хворого і єдиним, хто цього не помічає, залишається сам пияк? Це спільна ознака для всіх наркотичних залежностей: нікотинової, героїнової або алкогольної. Справа зазвичай не в тім, що ми не можемо розпізнати цю залежність, а в тому, що ми не готові впоратися з нею. І це не дивно. Ніхто не хоче визнати те, що втрачає контроль над собою,
