style="font-size:15px;"> – Чого приперся мало не посеред ночі?
– Позич конспекта – у тебе розбірливий почерк, а я вранці поверну, – попросив Дань і подумки посміхнувся – Магнат уже не зводив очей із його взуття.
– Де взяв? – кивнув на ноги, ніби й не почув, про що він просив.
– Украв, – відповів Данило й сів на стілець навпроти.
– Я серйозно, – у Магната заздрісно загорілися очі.
– Коли серйозно, то дістав по блату, за п’ять червінців, – уточнив Данило про всяк випадок і ціну.
– Недорого, – протягнув Магнат розчаровано. – Мабуть, наші.
«Щоб ти сказився», – подумав Данило, який збирав ці гроші мало не всю зиму. Але знічев’я підняв одну ногу, потім другу, мовби роздивлявся туфлі.
– Схоже – італійські, – промовив так, наче запитував у себе самого. – А може, й американські. Знайомий казав – зносу не буде. А там, хто їх знає… Я в них не розбираюся.
– Продай, – Магнат підвівся з ліжка, підійшов і помацав туфлі. – Я тобі наверх десятку дам.
– Нема дурних, – аж «образився» Данило, – знаєш, як я їх діставав…
– Продай, – уже упрошував хлопець. – Вони мені до джинсів класно підійдуть, не те що під твої штани.
– А хіба під штани погано? – Дань підвівся зі стільця. – Усі казали – вищий клас.
– Брешуть, – Магнат смикнув його за штанину. – Наче на корові сідло.
– Тоді Юрко буде носити. Позич конспекта, а то вже пізно… – повернувся до дверей, мовби збирався йти.
– Я тобі двадцятку наверх дам, – заступив дорогу Магнат.
– Що я – спекулянт? – зніяковів Данило. – Може, вони тобі ще й не підійдуть. Ану поміряй, – і швиденько зняв туфлі.
Але Магнат спочатку надягнув фірмові джинси і вже потім узувся.
– Клас! – вигукнув Данило. – Мені б такі. Ладно – забирай.
До своєї кімнати йшов босоніж, тримав у руках товстого зошита, а в кишені лежало сімдесят карбованців.
– А як завтра порвуться? – запитав Юрко, не поділяючи радості брата. – Він і гроші забере, ще й пику натовче.
– Чого це? – заперечив Данило. – Я ж його не змушував купувати – він сам випросив. А за науку, брате, треба платити. – І додав насмішкувато: – Тільки скупий платить більше.
Навчання давалося легко, і вже у другому семестрі Данила вибрали у студентську раду й часто доручали громадську роботу. Та хлопець виконував її неохоче, лише заняття в художній самодіяльності не пропускав. Викладач, сивий літній чоловік, що мав консерваторську освіту, кілька вечорів прислухався до хлопця, потім почав працювати з ним окремо. А одного разу, коли вже нікого не було, сказав:
– Тобі б не тут вчитися. У тебе талант від Бога, а таке не кожному дається.
– Талант від Бога? – перепитав Данило, хоча й добре розумів сказане. І несподівано для викладача запитав: – А ви б не могли учити мене духовного співу?
– Якого? – здивувався
